За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності. Проблема валютного регулювання в Україні є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але й через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб'єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.

За сучасних економічних умов простежується об'єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації та централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів. Узв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні та фінансові відносини.

аналіз порядку валютного регулювання та контролю за веденням

валютних рахунків у комерційних банках;

Процес формування національної системи валютного регулювання та валютного контролю в Україні можна поділити на кілька періодів:

попередній - від прийняття Декларації про державний суверенітет

України до виходу України з рублевої зони;

- період впровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;

- період спроби відновлення державної валютної монополії, що характеризувався гальмуванням експорту з України та стимулюванням імпорту;

- період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу, який закінчився впровадженням національної валюти - гривні;

- період удосконалення взаємовідносин суб'єктів валютного ринку з метою стабілізації валютного курсу і створення передумов для поліпшення економічного добробуту української держави.

На першому етапі розвитку самостійної держави Україні довелося створювати державні органи та закони, які б здійснювали, регулювали та контролювали валютну політику молодої держави. Але треба зазначити, що основний законодавчий документ, який мав регулювати грошово-кредитні та валютні відносини в Україні був прийнятий Кабінетом Міністрів України лише в 1993 році (Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання та контролю”), а до цього його функцію виконували статті 129 та 169 Цивільного Кодексу України, згідно з якими грошові зобов'язання повинні були виражатися в радянській валюті, а вираження та оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті припускалися тільки у випадках та порядку, передбачуваному чинним законодавством України. Вся грошово-кредитна політика в той час зводилася до друкування Національним банком необхідних для державного бюджету грошей (лише за 1992р. грошова маса зросла в 25,6 рази) в основному для підтримки бюджетних підприємств, більшість з яких були збитковими та нерентабельними.

Основним результатом валютної політики періоду 1991 - 1992 рр. стало падіння курсу. В той же час валютно-кредитну політику НБУ в той період можна назвати м'якою, державного регулювання грошового обігу майже не існувало, був відмінений банківський контроль за витрачанням коштів на оплату праці, за дотриманням касової та платіжної дисципліни. По офіційним даним, результатами заходів, направлених на стабілізацію стали:

- різкий спад економіки, а саме державного виробничого сектора та неконтрольований відплив капіталів за кордон;

- галопуюча інфляція, яка в 1992 році дістала рівня 2100%;

- збільшення дефіциту бюджету до 7,2% від обсягу ВВП;

- зростання кризи неплатежів [53].

У перші роки незалежності України були створені лише формальні умови для самостійного здійснення незалежною державою практично всього комплексу зовнішньоекономічних, валютно-фінансових і кредитних відносин. Однак для їх повноцінного і безперешкодного розвитку на той час була відсутня законодавча база. Тому Кабінет Міністрів України та Президент прийняли цілий ряд важливих декретів, у тому числі і валютних, основні положення яких успішно працюють і нині.

Найважливішим серед них є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, прийнятий 19 лютого 1993р. Пріоритетними завданнями Декрету були: стабілізація курсу українського карбованця щодо іноземних валют, концентрація валютного попиту і пропозиції, поступова ліквідація паралельного обігу іноземних та національних валют, залучення валютних коштів в Україну та скорочення імпортованої інфляції. Декретом установлювався принцип внутрішньої конвертованості українського карбованця, визначався перелік операцій з валютними цінностями, які потребували окремого дозволу Національного банку України [7].

Оскільки система внутрішньої конвертації мала базуватися на розвинутому міжбанківському ринку, а також діяти в умовах інфляції, іншим Декретом Кабінету Міністрів України “Про порядок використання надходжень в іноземній валюті” від 19 лютого 1993р. №16-1093 було запроваджено обов'язкову продажу через уповноважені банки на Міжбанківському валютному ринку України 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. При цьому такий порядок не поширювався: на валютну виручку, яка спрямовувалася на погашення використаних валютних кредитів, отриманих за дозволом НБУ, або гарантованих урядом, залишки коштів на поточних балансових рахунках резидентів на момент прийняття Декрету; іноземну валюту, яка ввозиться для внесення у статутні фонди спільних підприємств, а також виручку в іноземній валюті за експорт продукції власного виробництва, яка надходить на користь підприємств з іноземними інвестиціями [5].

Декрет Кабінету Міністрів України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23 вересня 1994р. №187/94-10ВР передбачає визначення граничних термінів відстрочення платежу за експортні поставки, а також авансування імпорту [4].

Ці декрети поклали початок формуванню певної системи валютного регулювання і валютного контролю, що мало сприяти подоланню інфляційних процесів і привести до оздоровлення економіки в цілому.

Валютне регулювання є однією з форм валютної політики, яке є необхідним для підтримки економічної стабільності та утворення міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин, інтеграції держави в світове суспільство, забезпечення економічної безпеки та стабільного росту держави.

Валютна політика - сукупність економічних, правових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації в галузі валютних відносин. Вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розширення світогосподарських зв'язків [27].

Юридично валютна політика визначається валютним законодавством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами - двосторонніми та багатосторонніми - між державами з валютних проблем.

Згідно з класифікацією, яка подається в підручнику “Международные валютно-кредитные и финансовые отношения”, валютна політика держави здійснюється в декількох видах:

- девізна політика - здійснюється у формі купівлі-продажу державними органами іноземної валюти, тобто валютної інтервенції. Задля підвищення курсу національної валюти, Центральний банк продає іноземну валюту, а задля зниження курсу - купує. Ця політика здійснюється за рахунок золотовалютних резервів;

- диверсифікація валютних резервів - політика, спрямована на регулювання структури валютних резервів шляхом включення в їх склад різних валют. Здійснюється шляхом продажу нестабільних валют та купівлі більш стійких та необхідних для міжнародних розрахунків;

- подвійний валютний ринок - проміжна форма валютної політики між режимами фіксованих та вільно плаваючих валютних курсів. Суть такої політики полягає в запровадженні розділу валютного ринку на дві частини: по комерційним операціям використовується офіційний курс валюти, по фінансовим (рух капіталів, кредитів тощо) - ринковий курс. Метою цієї політики є стимулювання експорту та вирівнювання платіжного балансу за допомогою заниженого офіційного курсу національної валюти;

- девальвація - зниження курсу національної валюти;

-ревальвація - підвищення курсу. Ці два види політики використовуються за умови існування фіксованого курсу валюти. Центральний банк використовує їх коли збільшується розрив між офіційним та ринковим валютними курсами.

Напрями і форми валютної політики визначаються валютно-економічним становищем країн, еволюцією світового господарства.

Пізніше, залежно від економічної ситуації, що складалася в Україні, виконавчою владою існуюча система валютного регулювання та контролю постійно вдосконалювалася. Так, Указом Президента “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання” від 2 листопада 1993р. тимчасово вводився порядок поповнення офіційних валютних резервів за рахунок викупу 10% валютних надходжень, що підлягали обов'язковому продажу. Кошти цих резервів спрямовувалися на стабілізацію валютного курсу національної грошової одиниці. Кабінет Міністрів України разом з Національним банком на виконання Указу Президента прийняли спільну постанову “Про порядок визначення офіційного валютного курсу українського карбованця до іноземних валют”. Відповідно до цієї постанови, Національний банк за погодженням з Кабінетом Міністрів на підставі даних Міністерства економіки та Міністерства статистики про цінові співвідношення продукції, товарів та послуг із урахуванням стану платіжного балансу визначав офіційний курс українського карбованця.

З метою вдосконалення системи валютного регулювання Верховною Радою України також був прийнятий ряд законів про внесення змін до Декрету “Про систему валютного регулювання та контролю”. Законами було встановлено, що незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України [7].

В 1994 році грошово-кредитна політика була остаточно переорієнтовано на гальмування інфляції та встановлення державного контролю над монетарною сферою. Проводячи політику керовано-плаваючого курсу, НБУ завдяки інтервенціям вдалося підтримати відносну стабільність карбованця.

Слід зазначити, що в травні 1994 року Постановою Правління НБУ було затверджено “Положення про офіційний валютний резерв НБУ”, згідно з яким НБУ створює офіційний резерв для втручання в операції на валютному ринку з метою впливу у визначеному напрямі на курс національної валюти до іноземних валют шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

Створення офіційного валютного резерву НБУ здійснюється за рахунок:

- власних коштів НБУ (прибутку) згідно з розподілом, затвердженим Правлінням НБУ;

- залучених коштів, одержаних згідно затвердженої Верховною Радою України структури розподілу валютних надходжень від приватизації державного майна;

- емісійних коштів у межах загального обсягу емісії;

- позичкових коштів згідно з угодами, укладеними НБУ і КМУ з Міжнародним Валютним Фондом та іншими міжнародними кредитно-фінансовими організаціями [51].

Мінімальний розмір та структура офіційного валютного резерву визначається та щорічно затверджується рішенням Правління НБУ.

Як бачимо, тягар суто адміністративних заходів продовжував залишатися ще значним. Так, залишався в силі обов'язковий продаж частини надходжень в іноземній валюті на користь резидентів за офіційним валютним курсом, а торгівля іноземною валютою, що не підлягає обов'язковому продажу, здійснювалася за курсом з відхиленням від офіційного не більш як у 2 рази. Був установлений і розмір маржі між курсом купівлі та курсом продажу: для безготівкових операцій - не більш як 2,5% від офіційного валютного курсу, для готівкових - не більш як 2,5% від подвійного курсу.

Національний банк України визначив порядок, згідно з яким використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється лише для проведення платежів на підприємствах торгівлі товарами з оплатою в іноземній валюті. За валюту можуть реалізовуватися тільки товари іноземного виробництва, ввезені в Україну з дотриманням митних правил, оплата яких здійснена торговельною організацією в іноземній валюті в безготівковому порядку безпосередньо резиденту чи посереднику за укладеним контрактом з нерезидентом. Комісійна торгівля за валюту, а також стягнення комісійних за послуги в іноземній валюті між резидентами заборонялись.

Враховуючи реалії сьогодення, коли переважна більшість валют країн колишніх республік СРСР є неконвертованими, а економічні взаємозв'язки з ними, що історично склалися, необхідно поглиблювати та вдосконалювати, Національний банк України спеціальним листом дав дозвіл уповноваженим банкам проводити операції з готівковою неконвертованою валютою. При цьому обов'язковою вимогою встановлювалась наявність домовленості чи угоди з іноземним банком про вивезення готівкової валюти для зарахування її на кореспондентський рахунок уповноваженого банку України. Ця угода передбачає обмін зразків банкнот іноземної валюти з описом їх ознак.

З 5 листопада 1994р. був установлений новий порядок визначення курсу та використання карбованця. Так, офіційний курс карбованця до долара США, німецької марки, російського рубля та білоруського рубля визначався Національним банком України на основі результатів торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Курс карбованця до інших іноземних валют визначався через крос-курси Франкфуртської валютної біржі, Московської міжбанківської валютної біржі та через крос-курси, що публікує газета “Financial Times”.

У постанові Правління Національного банку України “Про заходи щодо лібералізації валютного ринку України” від 16 травня 1995р. йшлося про недоцільність подальшого продовження обов'язкового викупу до офіційного резерву Національного банку України 10% валютних надходжень від суб'єктів господарської діяльності, які були раніше визначені Указом Президента України “Про додаткові заходи щодо вдосконалення валютного регулювання”. Цією Постановою дозволялося здійснювати обов'язковий продаж валютних надходжень (40%) та вільних валютних коштів резидентів України як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України.

Як бачимо, з цього періоду Україна поступово розпочала перехід до загальноприйнятих у світовій практиці цивілізованих форм та методів валютного регулювання та валютного контролю.

25 травня 1995р. Національний банк України припинив перереєстрацію раніше наданих індивідуальних ліцензій на використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України, а 1 серпня взагалі припинив дію перереєстрованих ліцензій на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. З цього моменту не допускається реалізація на території України резидентами та нерезидентами товарів, робіт та послуг за готівкову іноземну валюту. При цьому мається на увазі, що всі розрахунки в іноземній валюті між підприємствами торгівлі та сфери послуг, що мали право на торгівлю та надання послуг за іноземну валюту, і іншими резидентами України за товари, роботи та послуги, що реалізуються останнім, можуть здійснюватися на території України у карбованцях та в іноземній валюті у формах, що мають місце у міжнародній практиці (включаючи оплату кредитними та дебетними картками), за виключенням розрахунків готівковою іноземною валютою. Підприємства втрачали право приймати готівкову іноземну валюту, заборонялося також приймати готівкову іноземну валюту до статутних фондів підприємств (крім банків).

Уповноважені банки приймали виручку підприємств у готівковій іноземній валюті на блокований рахунок без права зарахування на поточні рахунки підприємств. Прийнята на блоковані рахунки підприємств іноземна готівкова валюта продавалася уповноваженим банком на міжбанківському валютному ринку України, а її карбованцевий еквівалент зараховувався на рахунок підприємства.

Отже, проаналізувавши послідовні дії Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України та Національного банку України, спрямовані на вдосконалення системи валютного регулювання і валютного контролю, можна зробити цілком обґрунтований висновок про те, що справа відверто та неухильно просувалася в бік запровадження повноцінної грошової одиниці України, яка відповідала б усім загальноприйнятим у світовій практиці вимогам, що ставляться до національної валюти.

Після введення в обіг нової національної валюти - гривні, були проведені зміни у валютній політиці держави. До основних результатів валютної політики НБУ цього періоду можна віднести те, що Національний банк зміг збільшити валютний резерв країни на 70% та утримати девальвацію національної валюти на рівні 5,4%, а оскільки інфляція становила 39,7%, то обмінний курс реально зріс на 32% [68 ]. Таким досить значним та суттєвим зрушенням в грошовій сфері сприяло і введення НБУ обов'язкового резервування валютних депозитів на рівні із депозитами у національній валюті, підтримання процентних ставок за депозитами у національній валюті на значно вищому рівні ніж у іноземній, спрощення порядку доступу іноземних інвесторів на внутрішній валютний та фондовий ринок. Крім того, для лібералізації валютного ринку та залучення на нього нерезидентів, НБУ здійснив такі зміни в законодавстві: дозволив нараховувати відсотки за залишками на рахунок нерезидентів та здійснювати представниками нерезидента купівлю валюти на УМВБ за рахунок цих залишків; надав права банкам-нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито рахунки „Лоро” в гривнях, купувати на вітчизняному валютному ринку іноземну валюту за умови підтвердження, що кошти у валюті України отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок експорту в Україну товарів або послуг.

Після девальвації гривні наприкінці 1997р., в ділових та політичних кругах виникла думка про те, що треба відмовитися від політики „валютного коридору” і треба переходити до вільного плавання курсу гривні. Але після кризи в Росії, яка звичайно позначилася і на стані українських фінансів, Голова НБУ В.А.Ющенко заявив, що НБУ не буде змінювати свою монетарну політику, крім того, задля захисту гривні , Національним банком було здійснено ряд таких заходів:

- запроваджена жорстка прив'язка готівкового та безготівкового курсу гривні;

- з 17 серпня призупинено торги рублями на УМВБ, потім заборона поширилася й на інші валюти, крім долара США і німецької марки;

- з 18 серпня підвищено ломбардну ставку з 82% до 92%;

- з 1 вересня підвищено норму обов'язкового резервування залучених коштів банків із 15 до 16,5%;

- з 5 вересня запроваджений новий валютний коридор 2,5 - 3,5 грн/дол;

- резидентам заборонено здійснювати попередню оплату імпортних контрактів;

- тимчасово, з метою зменшення потоку грошей на валютний ринок комерційним банкам було заборонено здійснювати деякі операцій на валютному ринку, а саме виплачувати дивіденди, викупати акції у акціонерів та ін.

Крім того, 10 вересня КМУ та НБУ з метою недопущення неконтрольованого розвитку ситуації на фінансовому ринку та зменшення безпосереднього впливу російської фінансової кризи прийняли Програму антикризових заходів фінансової стабілізації, в якій передбачалися:

- заходи по безпосередньому впливу на стабілізацію курсу гривні, такі як: запровадження обмежень відхилення від офіційного курсу на 5%; обов'язковий продаж 50% валютних надходжень; з метою недопущення економічно необґрунтованого зростання цін передбачалося забезпечення щоденного моніторингу цін на споживчому ринку та у разі потреби запровадження їх державного регулювання;

- заходи щодо стимулювання експорту, скорочення обсягів імпорту та підтримки вітчизняного виробника: з метою зменшення валютних витрат під час здійснення зовнішньоторговельних операцій з країнами СНД було розширено перелік товарів, експорт яких дозволяється за бартерними угодами; з метою поліпшення платіжного балансу затверджен перелік товарів, під час експорту яких не продовжується термін повернення валютної виручки.

Завдяки всім цим заходам Національному банку та уряду вдалося стримати падіння курсу та запобігти негативним наслідкам, які могли б бути після фінансової кризи. До результатів валютної політики цього періоду можна віднести: стабільність курсу гривні; дефіцит гривні на ринку; підвищення курсу; вільний доступ до валюти на УМВР; підвищення пропозиції валюти та зниження попиту; збільшення валютних резервів НБУ.

1.2. Сучасна система валютного регулювання та валютного контролю в Україні

Економічна система України є економічною системою перехідного періоду. Але вже тепер можна констатувати, що в Україні функціонує досить міцна система валютного регулювання і контролю, правовою базою якої є такі законодавчі акти, як Конституція України, Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” та нормативні акти Національного банку України [7].

Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки через те, що держава відіграє тут головну роль, але і через те, що цей процес впливає на економічні показники діяльності суб'єктів підприємництва, торкаючись певною мірою інтересів кожного громадянина.

В Україні втручання держави в економічну сферу, і передусім у сферу валютного регулювання, надзвичайно велике. Справді, “адміністративні методи керівництва економічними процесами в багатьох країнах світу продемонстрували неспроможність враховувати інтереси всіх суб'єктів господарської діяльності”[55]. Проте, як свідчить історичний досвід, ігнорування ролі держави щодо регулювання економіки призводить до глобальних кризових явищ у суспільстві. За сучасних економічних умов простежується об'єктивна тенденція міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Саме це створює сприятливі умови для обігу національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий ступінь конвертованості за межами країн-емітентів.

У зв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної валюти. Отже, слід зазначити, що поглиблення міжнародної економічної інтеграції та структуризація валютного ринку кожної країни потребують політики державного регулювання економіки і певного втручання державних органів у валютно-кредитні відносини.

Таке регулювання здійснюється шляхом впливу на валютний курс та валютні операції, які здійснюють суб'єкти ринку. Наявність валютного регулювання та контролю з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка підтверджена багатим досвідом розвинутих світових держав. Таке регулювання може бути прямим, тобто використання законодавчих актів державних органів, та непрямим - використання економічних, зокрема валютно-кредитних та монетарних заходів для впливу на поведінку економічних суб'єктів.

В.А. Ющенко та В.І.Міщенко у своєму посібнику “Валютне регулювання” визначають такі основні завдання здійснення валютного регулювання та контролю:

- організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

- регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

- організація внутрішнього валютного ринку;

- регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

- регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

- встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

- забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок [82].

Отже, слід наголосити, що основними цілями валютного регулювання в Україні повинні бути: по-перше, посилення вагомості національної валюти і зменшення інфляційного тиску валютного курсу, по-друге, стимулювання потоку іноземної валюти і контроль за поверненням валютних надходжень експортерами і, по-третє, стимулювання активності зовнішньоекономічної діяльності, тобто заохочення промислового експорту і створення умов для імпорту.

Таким чином, “мета валютного регулювання полягає в підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти”[47].

Практично валютне регулювання відбувається шляхом коригування систем економічних регуляторів для забезпечення стабільності обмінного курсу гривні, стимулювання економічної активності та вітчизняного споживання (внутрішнього попиту). При цьому слід наголосити на тому, що валютне регулювання не є альтернативою механізму існування валютного ринку. Ринковий механізм встановлення обмінного курсу передбачає лише “забезпечення однакового доступу до ринку іноземної валюти всіх його суб'єктів”[27]. А це аж ніяк не виключає можливості і необхідності регулювання динаміки обмінного курсу з застосуванням інструментів прямого та опосередкованого (через вплив на дохідність за різними активами, адекватну торговельну політику тощо) впливу на попит та пропозицію іноземної валюти залежно від зміни внутрішньої та зовнішньої кон'юнктури. Політика валютного регулювання реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.

Одним із засобів валютного регулювання є валютні обмеження.

Під валютними обмеженнями маємо на увазі “сукупність заходів, нормативних правил, що установлені в законодавчому або в адміністративному порядку і спрямовані на обмеження операцій з валютою, золотом та іншими валютними цінностями.[49].

Валютні обмеження використовуються у світовій практиці з метою урівноваження платіжних балансів, підтримання курсу національної валюти та концентрації валютних ресурсів у руках держави. Застосування валютних обмежень вигідно уряду, бо це передусім служить інструментом при розподілі валютних ресурсів.

Згідно з економічною теорією до валютних обмежень належать: обов'язковий продаж державі іноземної валюти; заборона (або обмеження) вільного продажу та купівлі іноземної валюти; регулювання переказів і платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріації прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів; обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися іноземною валютою; регулювання отримання зовнішніх запозичень.

Необхідність використання тих чи інших валютних обмежень обумовлюється передусім загальною економічною ситуацією в країні, і, окрім цього, - особливостями функціонування ринку. Як засвідчує світова практика, державні валютні обмеження використовуються досить широко як у розвинених країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, поширеним явищем є обов'язковий продаж державі валютних надходжень, що їх отримують при розрахунках за експортними та імпортними операціями у заздалегідь суворо обумовлені строки (Італія, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Японія, Австрія). У Швейцарії держава контролює процентні ставки за валютними депозитами (для нерезидентів), а також рух прямих інвестицій та закупівлю іноземними юридичними особами цінних паперів, нерухомості тощо [59].

Ступінь застосування валютних обмежень тим вища, що менш розвинена країна. Тому валютні обмеження, що використовуються в країнах, які розвиваються, або в країнах з перехідною економікою, охоплюють більш широке коло зовнішньоекономічних операцій і відзначаються більшою жорсткістю. Це пов'язано з нестачею в цих країнах валютних ресурсів і необхідністю регламентації їх витрат з метою досягнення економічної стабільності та соціальної захищеності широких верств населення.

Валютні обмеження, що використовуються у світовій практиці, поширюються на операції, пов'язані з рухом капіталів, та на поточні операції платіжного балансу.

До першої групи належать обмеження:

- державний контроль за іноземними інвестиціями і вивезенням капіталу та прибутків;

- централізоване заохочення зовнішніх позик національними компаніями (державними та приватними);

- обов'язкове отримання дозволу валютних органів для заохочення зовнішніх позик (де це дозволено проводити суб'єктам, що господарюють самостійно);

- депонування певної частини отриманих іноземних кредитів на спеціальні рахунки в центральному банку. Інколи розміри таких депозитів диференціюються залежно від призначення позик, що дає можливість державі стати на заваді вкладання коштів у проекти, які не відповідають загальному напрямку економічної стратегії в даній країні;

- надання певних пільг іноземним інвесторам з метою стимулювання надходжень у країну іноземного капіталу: гарантії переведення за кордон всього прибутку або його частини протягом певного періоду, заохочення зовнішніх позик без спеціального дозволу валютних органів та інше.

До другої групи обмежень (за поточними операціями платіжного балансу) належать:

- продаж всього (або частини) валютного прибутку уповноваженим банкам за офіційним курсом;

- заборона ввезення та вивезення валютних цінностей без спеціального дозволу;

- обмеження прав фізичних осіб володіти та розпоряджатися коштами в іноземній валюті, переказувати за кордон особисті прибутки, проводити платежі;

- лімітування обміну національної валюти на іноземну під час поїздок за кордон.

Як можна побачити, основним елементом системи валютних обмежень є валютний контроль. Згідно з визначенням мети, яку подає в своїй монографії “Валютні відносини в Україні” Алісов Е.А., “валютний контроль має не тільки захищати адміністративними засобами національну валюту, а і забезпечувати економічну незалежність України”[21].

Якщо детально аналізувати існуючу систему валютного регулювання в Україні, то слід зазначити, що правовий режим в ній можна охарактеризувати як режим валютних обмежень, під яким розуміється сукупність заходів та нормативних правил, встановлених в законодавчому або адміністративному порядку та направлених на обмеження операцій з валютними цінностями. Всі валютні обмеження, що використовуються в Україні закріплені в положеннях Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та в багатьох інших підзаконних актах.

Найважливішим нормативним документом, що визначає режим забезпечення таких операцій на території України, є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993року [7]. Цим Декретом регламентовані основні визначення і терміни, означені загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, прав і обов'язків суб'єктів валютних відносин, порядок забезпечення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства. Ним також узаконені право власності на валютні цінності, визначений статус валюти України, порядок використання надходжень в іноземній валюті.

Декретом встановлено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України [7]. Крім того, Декретом визначається статус валюти України, за яким валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” також визначає поняття валютних операцій. Зокрема, в цьому документі зазначено, що валютні операції - це:

- операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

- операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

- операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей [7].

Валютне регулювання передбачає чітке визначення понять. Зокрема необхідно встановити коло фізичних та юридичних осіб, що можуть бути віднесені до резидентів або нерезидентів. Згідно з Декретом КМУ ”Про систему валютного регулювання та контролю”, резидентами України є:

- фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами вищезазначений Декрет КМУ визнає:

- фізичних осіб (іноземних громадяни, громадян України, осіб без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

- юридичних осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності;

- розташованих на території України іноземних дипломатичних, консульських, торговельних та інших офіційних представництв, міжнародних організацій та їх філій, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництв інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України [7].

Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію НБУ мають такі права:

- від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;

- від свого імені та за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валютні операції за участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контролю.

Валютний контроль - це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну [25]. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Як інструмент стабілізації руху капіталів валютний контроль у відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів доти, доки не сформується розвинена ринкова інфраструктура і не стане можливим регулювання руху капіталів, а відтак і динаміки обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не винятково для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

Для здійснення ефективного валютного контролю необхідна відповідна система інститутів, що наділені відповідними повноваженнями. Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” органами валютного контролю в Україні визначені:

- Національний банк України;

- уповноважені банки;

- Державна податкова інспекція України;

- Міністерство зв'язку України;

- Державний митний комітет України.

Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України - фінансовий контроль за валютними операціями, що виконуються резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України - за додержанням правил поштових переказів та пересиланням валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України - за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Головним органом валютного регулювання та контролю є Національний банк України, який крім функцій прямого контролю також здійснює:

- державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

- разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України;

- контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього боргу України;

- визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики;

- видачу ліцензій на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування;

- встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях;

- встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо[7].

У сфері валютного регулювання і валютного контролю останніми роками відбулися істотні зміни. Зокрема, Указами Президента України Національному банку України рекомендовано посилити відповідальність комерційних банків за порушення валютного законодавства та запобігати нелегальному відпливу валютних цінностей за межі України.

У руслі цих вимог Національний банк удосконалює нормативну базу у сфері валютного регулювання і контролю. З одного боку, відбувається лібералізація валютного ринку, а з другого -- вживаються запобіжні заходи щодо використання банківської системи для недоброякісної комерційної діяльності та обмеження можливостей спекулятивних операцій суб'єктів валютного ринку [51]. Більш конкретно на інструкціях, які регламентують діяльність банків у сфері валютного регулювання та контролю ми зупинемось у другому розділі дипломної роботи.

1.3. Курсова політика Національного Банку України та управління золотовалютними резервами України

Основою валютної політики країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Валютний курс як ціна грошової одиниці даної держави, яка виражається у грошовій одиниці іншої держави, залежить від багатьох курсоутворюючих факторів, що виявляють себе через попит і пропозицію певної валюти на ринку. Він має безпосереднє практичне значення для тих, хто займається торгівлею, інвестиціями, іншими фінансовими операціями, і відіграє важливу роль у грошово-кредитній політиці держави.

Валютний курс є своєрідною формою ціни, яка сплачується в національній грошовій одиниці за одиницю іноземної валюти, і визначається співвідношенням між національною грошовою одиницею та відповідною іноземною валютою виходячи насамперед з їх купівельної спроможності.

Сучасний етап розвитку грошово-кредитних відносин характеризується різноманітністю валютних курсів. Відбувається постійний пошук найефективніших засобів щодо стабілізації та регулювання валютних курсів. Так, системі золотого стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курси, паперово-грошовому обігу притаманні плаваючи. Існують і так звані змішані валютні курси.

Фіксовані валютні курси передбачають наявність твердих зареєстрованих паритетів, що покладені в основу валютних курсів і підтримуються державними валютними органами.

Плаваючі валютні курси, які змінюються під впливом попиту і пропозиції на ринку, можуть, у свою чергу, використовувати такі режими:

- незалежне плавання (курс валюти формується на девізних ринках при помірних інтервенціях центральних банків). Таку різновидність плаваючих курсів використовують деякі розвинуті країни та країни, що розвиваються. Серед них США, Японія, Великобританія, Італія, Норвегія та інші. Режим незалежного плавання найбільш поширений у країнах з розвинутою економікою і високим рівнем доходів. Його успішне використання можливе за умов економічної і політичної стабільності, повної відсутності інфляції або незначного її рівня, усталеної макроекономічної політики;

- кероване (регульоване) плавання, яке подібне до незалежного плавання, однак при більшому втручанні центральних банків (валюти Ізраїлю, Туреччини, Греції та ін.). Режим керованого плавання, що має назву змішаного, полягає в тому, що держава вибирає валютний режим з урахуванням конкретної економічної ситуації, намагаючись подолати абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Змішаний валютний курс, іншими словами, можна охарактеризувати як контрольований плаваючий курс. Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного коридору - встановлення мінімального і максимального значення відхилення валютного курсу.

21 лютого 2000р. Кабінет Міністрів України та Національний банк України у спільній заяві повідомили про прийняття рішення про запровадження в країні режиму плаваючого курсу.

У спільній заяві “Про курсову політику у 2000 році”, зокрема, зазначається: “ Беручи до уваги макроекономічні прогнози торговельного та платіжного балансів, наявні резерви міжнародної ліквідності та інші факти Кабінет Міністрів і Національний банк України вважають, що найбільш реалістичною валютною політикою в цих умовах може бути режим плаваючого курсу. Такий режим більшою мірою відповідатиме стану інтеграції України у світову економіку, сприятиме збалансуванню попиту на іноземну валюту з її пропозицією, забезпечить компенсацію внутрішньої інфляції, підтримає конкурентоспроможність українських товарів, рентабельність підприємств та збереження валютних резервів”.

Встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют в Україні здійснюється відповідно до Положення, затвердженого постановою Правління НБУ від 06 березня 2001р. № 98. Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних розрахункових одиниць і тимчасових грошових одиниць, який використовується резидентами та нерезидентами України для здійснення всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом та митницею, для бухгалтерського обліку цих операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності.

Офіційний курс гривні до долара США розраховується на підставі аналізу інформації про середньозважений курс, що встановився за безготівковими операціями з купівлі-продажу доларів США, здійсненими комерційними банками на міжбанківському валютному ринку України, а також курс, за яким Національний банк України здійснив безготівкові операції з купівлі-продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України.

До інших вільно конвертованих валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, - на підставі інформації про:

- курс гривні до долара США;

- щоденний фіксинг Європейського центрального банку поточних крос-курсів валют до євро;

- поточні крос-курси відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, у тому числі тих, що публікує газета “Financial Times”.

До вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют - на підставі інформації про:

- крос-курси, що розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та курси національних валют до долара США, установлені центральними (національними) банками держав СНД та Балтії;

- крос-курси, що розраховані відповідно до курсу гривні до долара США та поточні крос-курси відповідних валют до долара США.

Національний банк України в межах своїх повноважень щодо забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного валютного курсу в результаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.

Інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют розміщується у комп'ютерній мережі Інтернет, надсилається територіальним управлінням Національного банку України та комерційним банкам, засобам масової інформації та центральним органам виконавчої влади.

За встановленими таким чином офіційними курсами на звітні дати оцінюються та обліковуються всі валютні рахунки.

Валютно-курсову політику НБУ останніх років можна назвати політикою курсової стабільності - з початку 2006р. по кінець 2008р. девальвація гривні щодо долара США становила близько 2,2%, або в середньому 0,06% за місяць (за даними НБУ).

Протягом останніх років Національний банк України, як головний орган валютного регулювання та валютного контролю вносив до системи валютного регулювання наступні корективи, які:

- принципово змінили та обмежили можливості банків щодо здійснення арбітражних операцій, спекулятивних атак і безпідставного розхитування обмінного курсу гривні в періоди тимчасової зміни кон'юнктури. Цього було досягнуто шляхом забезпечення більшої відповідності обсягів ринкової пропозиції та попиту, які формуються на валютному ринку, реальним обсягам ринкової зовнішньоекономічної діяльності;

- розширили можливості НБУ щодо регулювання валютного ринку та

впливу на динаміку обмінного курсу;

- зберегли ринковий характер курсоутворення та формування курсу як результату співвідношення обсягів реального попиту і пропозиції на валютному ринку, а також вільний доступ до ринку та рівні умови діяльності на ньому всіх суб'єктів ринкових відносин.

Унаслідок цих змін основними елементами системи валютного регулювання стали такі інструменти:

- інтервенції НБУ на валютному ринку щодо купівлі та продажу валюти;

обов'язковий продаж валютних надходжень;

торговельна сесія для здійснення безготівкових операцій купівлі -

продажу валюти;

норматив відкритої валютної позиції;

правила здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку;

контроль за дотриманням банками валютного законодавства та інші.

Таким чином, основою нинішньої стабільності валютного ринку та

обмінного курсу в умовах перевищення пропозиції над попитом є не лише активна політика інтервенцій НБУ, а й відповідна система валютного регулювання, адекватна поточному стану економіки, валютного ринку та існуючим тенденціям.

Біловезькі домовленості та інші міждержавні угоди, якими регулювався процес самоліквідації СРСР, передбачали розподіл між колишніми республіками СРСР активів Союзу, в тому числі й золотого запасу, обсяги якого становили від 200-300 тонн (за офіційними повідомленнями Москви) до більш ніж 1500тонн. Це дало б змогу Україні додати до своїх новостворюваних резервів від 60 до 260 тонн високоліквідного монетарного металу. На жаль, цього так і не сталося, що, на мою думку, теж негативно відбилося на стані українського карбованця в 1992-1993роках.

Таким чином, Україна була змушена створювати свій золотий запас з нуля. Початок цьому поклала Постанова Президії Верховної Ради України “Про створення запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів в Україні” від 2 грудня 1991р., згідно з якою Національному банку України доручалося “з 5 грудня 1991 року приступити до формування в республіці запасу дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів” [11].

Зміни у стані золотого запасу України надані в табл. 1.1 за даними Бюлетеня Національного банку України січень 2009 р [77].

Таблиця 1.1. Накопичення золотого запасу НБУ (за рахунок внутрішніх джерел)

Національний банк України здійснює операції з дорогоцінними металами на зовнішньому ринку, виходячи з положень Закону України “Про банки та банківську діяльність ”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, Статуту національного банку України, внутрішніх нормативних документів, що регламентують роботу Департаменту валютного регулювання НБУ.

Операції з банківськими металами здійснюються Державною скарбницею Національного банку України. Практикується вивезення за кордон лому дорогоцінних металів (золота, платини) для переробки та афінажу з подальшим розміщенням у депозити в клірингових банках з місцезнаходженням Локо-Лондон та Локо-Цюріх.

На жаль, Національний банк України не виконує в достатньому обсязі операції з монетами із дорогоцінних металів.

Історично саме монети із золота та срібла були основою для формування міжнародного ринку дорогоцінних металів. Вони першими почали виконувати роль вільно конвертованих валют. Нині НБУ згідно з Положенням про здійснення комерційними банками України операцій з банківськими металами проводить ліцензування операцій комерційних банків з монетами із дорогоцінних металів.

Розвиток ринку цих монет за необхідної законодавчої бази допоможе залучити додаткові кошти інвесторів, які не в змозі вкладати гроші у зливки із дорогоцінних металів.

Державна скарбниця Національного банку України - це окремий структурний підрозділ центрального апарату НБУ, покликаний створювати і зберігати запаси дорогоцінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції для нагромадження золотовалютних резервів, які зараховуються на баланс Національного банку України. Вона діє на підставі Положення про Державну скарбницю Національного банку України, затвердженого постановою Правління НБУ № 117 від 20 червня 1994 року, має окремий баланс, який є складовою частиною балансу НБУ. Свою діяльність Державна скарбниця здійснює за рахунок кошторису Національного банку України.

Дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння є лімітованими матеріальними ресурсами і підлягають централізованому розподілу.

Золотовалютні резерви Національного банку України на 8 травня 2008 року склали 5039 млн. доларів. Як повідомляє „Деловая неделя”, в квітні золотовалютні резерви НБУ зросли на 241 млн. доларів, або на 5,2%. Національний банк України поповнює свої резерви за рахунок викупу валюти на міжбанківському ринку - за січень - квітень 2008 року Нацбанк купив на ринку приблизно 1 млрд. доларів. Як повідомив голова НБУ Сергій Тигіпко, він прагне збільшити валютні резерви НБУ на 36,4%. При цьому, по офіційному прогнозу НБУ, в 2009 році його валютні резерви повинні зрости до 5,25 млрд. доларів.

Зараз основна частина резервів НБУ - 53-60% складає долар США, який займає близько 75 відсотків у зовнішньоекономічних розрахунках країни. По офіційним повідомленням, Національний банк України планує диверсифіцирувати свої золотовалютні резерви, вклав до 15% їх об'єму в єврооблігації іноземних держав.

Національний банк України в межах своїх повноважень щодо забезпечення стабільності гривні може впливати на формування офіційного валютного курсу в результаті купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.

Таким чином, основою нинішньої стабільності валютного ринку та

обмінного курсу в умовах перевищення пропозиції над попитом є не лише активна політика інтервенцій НБУ, а й відповідна система валютного регулювання, адекватна поточному стану економіки, валютного ринку та існуючим тенденціям.

1.4 Техніко-економічна характеристика Миколаївської філії АКБ “ФОРУМ”

Банк “ФОРУМ” зареєстровано Національним банком України 31 січня 1994 року у формі акціонерного товариства відкритого типу. Акціонерами Банку є недержавні підприємства різних форм власності. Банк має ліцензії та дозвіли, які необхідні для проведення всіх видів банківських операцій в національній та іноземних валютах, а також операцій з цінними паперами, банківськими металами.

АКБ “Форум” є уповноваженим банком уряду України з обслуговування іноземних кредитних ліній, що залучаються під державні гарантії в межах міжнародних угод. Банк обслуговує кредитні лінії ЄБРР та Німецько-українського фонду з підтримки малого і середнього бізнесу.

Банк “Форум” є членом платіжних систем Europay International та Visa International. Банк використовує сучасні телекомунікаційні, інформаційні, платіжні системи (Reuters-Dealing, Telex, S.W.I.F.T.)

За основними показниками “Форум” входить до числа провідних банків України. На 01 січня 2008 року Банк має такі показники :

Статутний фонд - 60 млн.грн.

Капітал Банку - 80 млн.грн.

Активи - 626 млн.грн.

Фінансовий результат - 7 млн.грн.

Миколаївська філія АКБ “Форум” була створена в грудні 1999 року з метою поліпшення обслуговування філій та відділень клієнтів Головного банку та залучення нових клієнтів (як юридичних так і фізичних осіб). В своїй діяльності філія керується Законом України “Про банки і банківську діяльність”, нормативними та під законними актами Національного банку України, “Положенням про Миколаївську філію Акціонерного Комерційного Банку “Форум”, рішеннями та актами локального регулювання, що приймаються Правлінням банку, наказами та розпорядженнями посадових осіб АКБ “Форум”.

Миколаївська філія може здійснювати банківські операції в межах ліцензії Головного Банку та дозволу на ведення банківських операцій, який був її надан АКБ “Форум”, та підтверджен Миколаївським обласним управлінням Національного банку України.

МФ АКБ “Форум” має повний пакет ліцензій та дозволів для роботи на міжбанківському ринку і здійснює такі операції:

- операції з залучення та розміщення тимчасово вільних грошових

коштів;

- операції, пов'язані з купівлею-продажем валют як для власних

потреб, так і для потреб клієнтів. Серед них:

а) форексні операції;

б) конверсійні операції;

в) деривативи.

Банк “Форум” активно співпрацює з більш ніж 100 українськими банками, а також з банками країн СНД, США та провідними банками світу. Загальний ліміт, установлений іншими банками на АКБ “Форум”, складає 60 млн.євро.

Інші операції, які пропонує для банків АКБ “Форум”:

- неторговельні операції:

а) ввезення іноземних валют на територію України;

б) приймання та вивезення до іноземних банків зношених банкнот;

- операції з банківськими металами на міжбанківському ринку;

- операції з цінними паперами. Основними інструментами тут є

векселя та облігації. банк емітує облігації корпоративних клієнтів з подальшим розміщенням їх на міжбанківському ринку.

Зручні умови обслуговування, приваблива тарифна політика, професіоналізм працівників філії банку, індивідуальний підхід до кожного клієнта як належить оцінені керівництвом багатьох підприємств.

Корпоративним клієнтам філія пропонує широкий спектр послуг.

Розрахунково-касове обслуговування:

- відкриття та ведення рахунків для підприємств усіх форм

власності;

- надання клієнту повної інформації щодо руху коштів на рахунку;

- консультації з питань оподаткування, підтримка платіжних операцій

клієнтів;

- документарні операції (акредитив, гарантії, інкасо);

- VIP-обслуговування (надання персонального менеджера);

- касове обслуговування;

- інкасація торговельної виручки;

- перевезення готівкових грошей та цінностей.

Обслуговування рахунків в електронній системі “Клієнт-банк”:

- установлення, технічне супроводження програми “Клієнт-банк”;

- навчання та консультування користувачів;

- проведення платежів з офісу клієнта.

Розміщення тимчасово вільних коштів юридичних осіб:

- відкриття депозитних рахунків у національній та іноземній валютах;

- поточний депозитний рахунок;

- терміновий депозитний рахунок на термін від трьох діб.

Кредитування - за програмою ЄБРР кредитування малого та середнього бізнесу надаються кредити строком до 5 років сумою від 125тис. до 2,5 млн. доларів США з початковим пільговим періодом.

Валютообмінні операції:

- конвертація валют у гривню та ВКВ;

- конвертація валют на міжнародних валютних ринках.

Послуги ділінгового центру - філія надає юридичним і фізичним особам (резидентам і нерезидентам) можливість проведення форексних операцій на міжнародних валютних ринках (гра на коливанні курсів валют). Послуги з відслідковування угоди протягом 24 годин).

Обслуговування суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності:

- обслуговування розрахунків за експортно-імпортними контрактами

клієнтів у формі документарних акредитивів; чистого та документарного інкасо; банківських гарантій та резервних акредитивів;

- перед- і післяекспортне фінансування, фінансування імпорту;

- консультування з питань фінансування зовнішньоекономічної

діяльності.

Гарантії для підтримки фінансування експортно-імпортних операцій за програмою сприяння торгівлі спільно з ЄБРР - гарантії недержавному підприємству надаються у формі непокритого акредитива (або інших інструментів) на користь іноземного банку. Акредитив підтверджується ЄБРР, який приймає на себе ризики іноземних банків перед банком “Форум”.

Операції з цінними паперами:

- комерційна та комісійна діяльність з цінними паперами;

- послуги з випуску та розміщення облігацій;

- послуги зберігача цінних паперів;

- послуги з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Зарплатні проекти на основі міжнародних платіжних систем, експертна оцінка майна.

Мікрокредити корпоративним клієнтам і приватним підприємцям - у відповідності з програмою ЄБРР надаються кредити від 100 доларів США до 125 тис.доларів США з процентною ставкою від 1% на місяць, а також надаються кредити по лінії Німецько-українського фонду в гривнях та ЄВРО в сумі від 100 ЄВРО (еквівалент в гривні) також з низькими відсотковими ставками.

Для приватних осіб філія пропонує багато різноманітних операцій.

Відкриття та обслуговування поточних рахунків.

Вклади в національній та іноземній валюті - вигідні умови розміщення коштів терміном від 1 місяця до 2 років з правом поповнення вкладу і отриманням процентів щомісяця, щокварталу та в кінці терміну.

Прийом комунальних платежів у населення.

Оренда депозитніх сейфів - пропонуються індивідуальні сейфи різної місткості в оренду на терміни від однієї доби до року і більше. Окреме сертифіковане сховище обладнано сигналізацією та спеціальними засобами захисту. Спеціальне приміщення у сховищі надається для роботи з цінностями, діє гнучка система знижок.

Перекази за кордон - за бажанням клієнта перекази за кордон можна здійснювати як з поточного рахунка так і за допомогою міжнародної системи грошових переказів “Western Union”.

Міжнародні платіжні картки - філія пропонує платіжні картки систем “Master Card International” та “Visa”, функціонує мережа банкоматів.

Операції з дорогоцінними металами - продаж-купівля банківських металів, скупка брухту дорогоцінних металів, продаж ювілейних та пам'ятних монет.

Ломбардне кредитування - кредитування населення під заставу дорогоцінних металів та виробів з них на будь-який термін, починаючи з трьох діб.

Кредитування населення - крім традиційних форм кредитування під ліквідну заставу на різні строки, філія надає кредити на купівлю автомобілів будь-якої моделі, а також довгострокові кредити на придбання житла, що будується. Обмін зношеної валюти.

Пенсійне обслуговування - пенсіонерам надаються пільгові умови розміщення коштів на депозити. За спільною програмою банку з Пенсійним фондом України для пенсіонерів безкоштовно відкриваються та обслуговуються поточні та карткові рахунки для зарахування пенсій.

Зростання кількості клієнтів Миколаївській філії АКБ “Форум” відображено на графіку з моменту відкриття філії (за період 2005 - 2009 роки) (рис.1.1).

Рис 1.1. Зростання кількості клієнтів МФ АКБ “Форум”

Миколаївська філія ставить своєю задачею здійснювати комплексне

обслуговування як юридичних так і фізичних осіб. Це можливе завдяки

наявності ліцензії та дозволів, які необхідні для проведення всіх видів банківських операцій в національній та іноземних валютах, а також операцій з цінними паперами, банківськими металами.

Головних досягнень Миколаївської філії АКБ „Форум” :

- максимальний портфель банківських послуг та операції;

- формування стабільної регіональної клієнтської бази;

- оптимальна структура активів та пасивів;

- якісний кредитно-інвестиційний портфель.

АКБ „Форум” володіє мережею філій, що дає додаткові переваги банку - перерозподіл фінансових потоків між різними регіонами України, регіональну диверсифікацію ризиків. Це доведено незмінною динамікою росту залишків на рахунках клієнтів банку.

Структура залишків на рахунках клієнтів станом на 01 січня 2009 року надана на рис1.2.

Рис 1.2. Структура клієнтських залишків МФ АКБ «Форум»

Організаційна структура філії складається з наступних підрозділів :

- керівництво (керуючий, перший заступник, головний бухгалтер);

- кредитний відділ;

- депозитний відділ;

- відділ валютних операцій;

- каса;

- ОПЕРО;

- юридичний відділ;

- відділ безпеки;

- АСУ;

- внутрішня бухгалтерія.

Організаційна структура філії дозволяє найбільш раціонально виконувати обслуговування клієнтів, надаваючи різноманітний спектр банківських послуг.

Структура філії надана на схемі (рис.1.3.)

Рис. 1.3. Структура МФ АКБ „Форум”

Структура расходів та доходів філії відображена на рис. 1.4 та 1.5. відповідно.

Рис.1.4 Структура видатків МФ АКБ «Форум»

Рис.1.5. Структура доходів МФ АКБ «Форум»

Прибутки та збитки Миколаївський філії АКБ “Форум” відображаються у власному балансі та консолідованому балансі АКБ “Форум”. МФ АКБ “Форум” здійснює контроль за валютними операціями, що проводяться резидентими і неризидентами через цей банк, згідно чинного законодавства.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ НБУ ТА КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ У СФЕРІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЮ

2.1. Порядок контролю за веденням валютних рахунків у комерційних банках

Операції з іноземною валютою на території кожної держави здійснюються відповідно до чинного законодавства. В Україні валютні операції регулюються Декретом Кабінету Міністрів “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та низкою інших документів уряду і Національного банку.

Практично в усіх країнах світу операції з валютою здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті, включаючи банки з участю іноземного капіталу та банки, капітал яких повністю належить іноземним учасникам.

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають валютні рахунки.

Валютний рахунок - це рахунок, який відкривається в комерційному банку для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх видів банківських операцій. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

В Україні порядок відкриття та ведення валютних рахунків відбувається відповідно до Інструкції НБУ від 18 грудня 1998р. № 527 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”.

Банки України відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності, філіям, представництвам, відділенням та іншим відокремленим підрозділам підприємств, у тому числі структурним підрозділам, що виділяються у процесі приватизації, виборчим фондам, представництвам юридичних осіб-нерезидентів, іноземним інвесторам, фізичним особам на умовах, викладених у відповідних інструкціях та в договорі між установою банку та власником рахунку.

Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкриваються у будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

Банківські рахунки в іноземній валюті поділяють на поточні і депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України та для погашення заборгованості в іноземній валюті.

До поточних торговельних операцій в іноземній валюті відносять такі розрахунки:

- між юридичними особами-резидентами і юридичними особами-нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями;

- між юридичними особами-резидентами на території України за умови наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України;

- між юридичними особами-нерезидентами та юридичними особами-резидентами через юридичних осіб - резидентів-посередників відповідно до договорів, укладених відповідно до чинного законодавства України;

- інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного законодавства України;

- операції на міжбанківському валютному ринку України;

- оплата товарів з використанням чеків та пластикових карток.

Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки:

- виплата готівкової іноземної валюти та платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженням;

- здійснення обмінних операцій з іноземною валютою та платіжними документами в іноземній валюті;

- виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам (резидентам та нерезидентам);

- купівля платіжних документів в іноземній валюті фізичними особами (резидентами та нерезидентами);

- виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;

- перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;

- оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні;

- перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;

- платежі з відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів;

- виплата готівкової іноземної валюти за переказами з-за кордону (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичів тощо);

- переказ за межі України коштів в іноземній валюті (пенсії, аліменти, оплата праці, спадщина, допомога родичам тощо);

- інші виплати та перекази в іноземній валюті, що не суперечать чинному законодавству України.

Вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком резидентам (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерезидентам (юридичним особам - інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам) на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком на встановлений строк під визначений процент відповідно до умов договору.

Установи банків відкривають депозитні рахунки в іноземній валюті підприємствам, що використовують найману працю, за умови подання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки.

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство-резидент подає уповноваженому банку такі самі документи, що й для відкриття поточного рахунку в національній валюті.

Якщо поточний рахунок в іноземній валюті відкривається у тому самому банку, де відкрито поточний рахунок у національній валюті, то повторне подання пакета документів не обов'язкове (крім заяви про відкриття рахунку та картки із зразками підписів і відбитком печатки).

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності відкривається на підставі договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, та подання до уповноваженого банку:

- заяви встановленої форми;

- копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, засвідченої нотаріально чи органом, що видав свідоцтво;

- картки із зразками підписів, що надаються у присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником або нотаріально.

Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників, додатково подають копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника соціальних страхових внесків, засвідчену в установленому законодавством порядку.

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі - резиденту відкривається на підставі заяви; документа, що засвідчує особу (паспорт або документ, що замінює його); договору на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; картки із зразками підписів, які надаються у присутності працівника банку, що відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником.

Поточний рахунок в іноземній валюті фізичній особі - нерезиденту відкривається на підставі договору за умови пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу, та подання до уповноваженого банку:

- заяви встановленої форми;

- картки із зразками підписів, що надаються у присутності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчуються цим працівником;

- засвідченої нотаріально копії легалізованого дозволу центрального банку іноземної країни на відкриття рахунку у разі, якщо це передбачено міжнародними договорами України.

На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються:

- готівкова валюта;

- валюта за платіжними документами, що надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку згідно з чинним законодавством України;

- валюта за іменними платіжними документами (чеками), виписаними уповноваженими банками України;

- валюта, переказана з-за кордону на ім'я власника рахунку через уповноважені банки України;

- валюта, одержана з-за кордону від юридичної особи-нерезидента як оплата праці, премії, призи, авторські гонорари;

- валюта за іменними платіжними документами, які надіслані з-за кордону на ім'я власника рахунку;

- валюта за платіжними документами, ввезеними з-за кордону власником рахунку і зареєстрованою митною декларацією.

Перекази фізичними особами - резидентами іноземної валюти за межі України та одержання ними переказів з-за кордону регламентуються Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти, затвердженими Постановою Правління Національного банку України від 17 січня 2001 року N 18.

Фізичні особи - резиденти можуть здійснювати за межі України такі перекази:

- на користь фізичних осіб, які постійно або тимчасово проживають за кордоном, - суму не більше ніж 300 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на день здійснення операції на місяць без підтвердних документів про родинні стосунки фізичних осіб;

- з метою допомоги родичам (чоловіку, дружині, батькам, дітям, рідним сестрам і братам, онукам, діду, бабі), які постійно або тимчасово проживають за кордоном, - суму не більше ніж 1000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності документів, що підтверджують родинні стосунки фізичних осіб (паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб; перекази братам, сестрам, онукам, діду, бабі можуть здійснюватися на підставі засвідчених у встановленому порядку копій зазначених документів);

- на оплату витрат, пов'язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати та витрати на поховання), - на рахунки юридичних осіб-нерезидентів за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб-нерезидентів (рахунків-фактур);

- на оплату витрат судовим органам (у тому числі сплата податків, зборів, державного мита та інших обов'язкових платежів за виконання зазначеними органами своїх функцій) - на рахунки юридичних осіб-нерезидентів за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб-нерезидентів, у яких зазначається сума до сплати (лист-розрахунок відповідного повноважного органу іноземної країни, в якому має зазначатися сума до сплати, нормативний акт, на підставі якого вона визначається);

- на оплату витрат нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата зборів, державного мита та інших обов'язкових платежів за виконання цими органами своїх функцій), послуг адвокатів у разі порушення судових справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа-резидент України, - суму не більше ніж 5000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів, у яких зазначається сума до сплати (лист-розрахунок відповідного органу або адвоката чи нотаріуса іноземної країни, в якому має зазначатися сума до сплати, позовна заява);

- на оплату витрат за лікування в медичних закладах, що знаходяться за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 20000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення медичного закладу іноземної країни на лікування, рахунок-фактура) та копії наказу Міністерства охорони здоров'я України про направлення громадянина на лікування за кордон відповідно до Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.95 N 991, або копії з протоколу засідання комісії Міністерства охорони здоров'я України з питань направлення громадян України на лікування за кордон або виписки з цього протоколу.

- на оплату витрат за проведення тестів, іспитів та на інші платежі, що пов'язані із зарахуванням фізичних осіб на навчання до навчальних закладів, що знаходяться за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати).

- на оплату витрат за навчання в навчальних закладах, що розташовані за кордоном, - на рахунки цих закладів - суму не більше ніж 30000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на навчальний рік за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура). Перекази в межах зазначеної суми здійснюються через кореспондентські рахунки банків, що відкриті в Державному експортно-імпортному банку України.

- на оплату вступних, членських внесків до міжнародних організацій - на рахунки цих організацій - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів (документа або листа про фактичний вступ резидента до міжнародної організації або про умови вступу до неї; рахунку-фактури або листа-повідомлення, в якому мають зазначатися відповідні банківські реквізити іноземного банку для сплати внеску та сума внеску);

- на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках, культурних та спортивних заходах, що відбуваються на території іноземних країн, - на рахунки юридичних осіб - нерезидентів - суму не більше ніж 2000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів юридичних осіб - нерезидентів - організаторів цих заходів (запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура);

- на оплату витрат за придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном, - на рахунки юридичних осіб - нерезидентів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб - нерезидентів (рахунок-фактура);

- на оплату інших послуг за договорами, укладеними з нерезидентами, про надання послуг - на рахунки юридичних осіб-нерезидентів - суму не більше ніж 500 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів юридичних осіб-нерезидентів (договір, рахунок-фактура);

- при виїзді за кордон на постійне місце проживання - в межах залишку коштів на рахунку при пред'явленні ними паспорта громадянина України для виїзду за кордон (для осіб без громадянства - документа, що засвідчує особу) з відміткою про виїзд на постійне місце проживання із зазначенням країни виїзду, а також довідки органу державної податкової служби про відсутність заборгованості щодо сплати податків. Банк здійснює перерахування коштів протягом 90 днів з дня видачі цієї довідки, на оригіналі довідки він робить відмітку про перерахування коштів.

Переказ може здійснюватися як на рахунок будь-якої фізичної особи, так і до запитання;

- на оплату зборів (мита) за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, включаючи оплату послуг патентних повірених за кордоном - на рахунки фізичних осіб - нерезидентів - патентних повірених та відповідних органів іноземних країн - суму не більше ніж 5000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів (лист-розрахунок відповідного повноважного органу іноземної країни або патентного повіреного - нерезидента, в якому зазначається сума до сплати);

- на власні рахунки, відкриті в закордонних банках, інших кредитних установах, філіях українських банків за межами України, які використовуються відповідно до чинного законодавства України, - суму не більше ніж 9000 доларів США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей.

Проаналізуємо стан та структуру залишків коштів населення та підприємств у банках України станом на 01.01.2009р.

За друге півріччя 2008р. обсяг коштів на рахунках підприємств, організацій і населення в банках України зріс на 15% і на 01.01.2009 року становив 29,3 млрд.грн. Зокрема, кошти в національній валюті збільшилися на 15,4%, в іноземній - на 13,9% і становили 19,9 та 9,4 млрд.грн. (рис.2.1.)

Рис.2.1. Залишки коштів на рахунках підприємств

Упродовж 2008 року обсяги строкових депозитів юридичних та фізичних осіб зростали вищими темпами, ніж поточні (до запитання). Залишок коштів на поточних (до запитання) рахунках порівняно з початком року збільшився на 7,6% і на 01.01.2009р. становив 14,4 млрд.грн., а на строкових - на 23,2% і дорівнював 14,9 млрд.грн. (рис.2.2.).

Рис.2.2. Залишки на поточних та строкових рахунках на 1.01.2009 р.

Відповідні зміни відбулись у структурі вкладів та депозитів у розрізі валют: порівняно з 2007 роком, частка строкових коштів зросла на 3,4 процентного пункту й у червні поточного року становила 50,7%.

На рахунках юридичних осіб залишки коштів до запитання порівняно з початком року збільшилися на 4,1% і становили 10,7 млрд.грн.

Залишки вкладів фізичних осіб на поточних рахунках з початку року зросли на 19% і становили 3,7 млрд.грн. або 25,9% від загального обсягу вкладів до запитання.

За станом на 01.01.2009р. структура вкладів на поточних рахунках у банках України була наступною (рис.2.3.).

Рис.2.3. Структура залишків коштів на поточних рахунках у банках України на 01.01.2009р.

Залишки коштів на строкових рахунках юридичних осіб на 01.01.2009р. становили 4,3 млрд.грн. і порівняно з початком року збільшилися на 6% за рахунок їх зростання на 13,2% у національній валюті. У 2008 році строкові депозити суб'єктів господарювання зросли на 4,6%, у тому числі в національній валюті - на 8,4%.

Стрімкими темпами зростали строкові депозити фізичних осіб, які за 2008 рік збільшилися на 31,8% і на 01.01.2009р. становили 10,6 млрд.грн., або 71,1% від загального обсягу строкових вкладів.

Структура залишків вкладів на стокових рахунках в банках України на 01.01.2009 р. зображена на рис.2.4.

Рис.2.4. Структура залишків коштів на строкових рахунках у банках України на 01.01.2009р.

За період, що розглядається, збереглася стійка тенденція до зростання обсягів зобов'язань банків і поліпшення їх якості та стабільності. Темпи збільшення обсягу зобов'язань були вищими, ніж темпи зростання пасивів, капіталу та активів банків.

Зростання коефіцієнта монетаризації при одночасному зниженні доларизації упродовж трьох останніх років є свідченням того, що національна грошова одиниця посилює свої позиції і довіра до банківської системи поступово зростає [77].

2.2. Валютне регулювання операції з міжнародних торговельних розрахунків

Сучасний етап розвитку економіки характеризується подальшим поглибленням та зміцненням взаємозв'язків між національними економіками, які передбачають здійснення міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки - це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють торгівлю товарами та послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталів між країнами, у тому числі відносини, пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням економічної допомоги країнам.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого - правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами.

Першочерговою і необхідною умовою здійснення міжнародної торговельної операції є зовнішньоторговельний контракт, який визначає права та обов'язки сторін, їх відповідальність за проведення операції. При складанні контракту велике значення має правильне визначення валютно-фінансових і платіжних умов угоди, від яких залежить рентабельність зовнішньоторговельних операцій, своєчасне отримання платежу, виконання обов'язків за контрактом, страхування сторін від валютних ризиків.

Вибір валютно-фінансових і платіжних умов контрактів залежить від багатьох чинників, зокрема від характеру економічних і політичних відносин між країнами, наявності або відсутності міждержавних угод, кон'юктури ринку і перспектив його розвитку, традицій та звичаїв торгівлі даним товаром, норм національного законодавства, міжнародних правил і конвенцій, які регулюють розрахункові відносини, тощо.

Валютно-фінансові та платіжні умови охоплюють такі основні елементи: валюту ціни і спосіб визначення ціни; валюту платежу, курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони не збігаються; умови розрахунків; форми розрахунків та банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватись.

Валютою ціни називають валюту, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою або сума наданої міжнародної позички.

Валюта платежу - це валюта, за допомогою якої здійснюються розрахунки або повертаються позички та борги.

До умов платежу відносять готівкові платежі чи платежі з відстрочкою, на умовах кредиту, використання клірингових розрахунків, валютних застережень, фінансові гарантії тощо.

Основними формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо, аванси та відкритий рахунок, а технічно вони забезпечуються банківськими телеграфними та поштовими переказами, чеками та векселями.

Акредитивом називають зобов'язання банку, видане ним за дорученнням клієнта-імпортера, здійснити платіж на користь експортера (акцептувати його трати) або забезпечити платіж (акцепт трат) іншим банком у межах визначених сум та обумовленого терміну проти документів, наведених у акредитиві.

У розрахунках за зовнішньоторговельними операціями використовують документарні акредитиви, платежі за якими здійснюються після подання до банку комерційних документів: рахунку-фактури, транспортних і страхових документів, сертифікатів тощо.

Учасниками розрахункової операції за акредитивом є:

- покупець (імпортер), який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

- бенефіціар (експортер), якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж;

- банк-емітент - банк, який відкриває акредитив за дорученням клієнта або звертається з проханням до іншого банку відкрити акредитив за його дорученням і за його рахунок;

- авізуючий банк - банк, який сповіщає експортера про відкриття акредитива. Це може бути банк-емітент, виконуючий банк або третій банк;

- підтверджуючий банк - банк, який бере на себе зобов'язання додатково до зобов'язань банку-емітента здійснити платіж (акцепт трат) бенефіціару (експортеру) при додержанні ним умов акредитива;

- банк-платник (виконуючий банк) - банк, який наведено в акредитиві як платника бенефіціару (експортеру) певної суми коштів проти документів, передбачених акредитивом. Це може бути банк-емітент, підтверджуючий банк, авізуючий банк або інший банк, уповноважений банком-емітентом;

- негоціюючий банк - банк, що здійснює платіж проти документів і переймає на себе фінансові ризики. Таким банком може бути банк, що здійснює платіж або підтвердження акредитива.

Крім банків у акредитивній операції беруть участь транспортні та страхові компанії, а також митні брокери.

Експортер та імпортер укладають між собою угоду, в якій вказують, що розрахунки буде здійснено в формі документарного акредитива.

В контракті мають бути чітко сформульовані умови акредитива, визначений порядок платежу, а також зазначені банк-емітент, авізуючий та виконуючий акредитив банк. Умови здійснення платежу, що наведені в контракті, мають бути також відображені і в дорученні імпортера банку про відкриття акредитива.

Після підписання контракту експортер повідомляє імпортера про готовність відвантажити товар. Одержавши повідомлення експортера, імпортер подає своєму банку заяву на відкриття акредитива. Після оформлення відкриття акредитива банк-емітент направляє акредитив іноземному банку, що обслуговує експортера (авізуючий банк), який перевіряє його достеменність і сповіщає експортера про відкриття та умови акредитива.

Експортер перевіряє відповідність умов акредитива платіжним умовам укладеної угоди та відвантажує товар, а потім разом із транспортними документами передає інші документи, передбачені умовами акредитива, в свій банк. Банк експортера перевіряє перелік документів, правильність їх оформлення тощо і пересилає банку-емітенту для оплати або акцепту. В супровідному листі зазначається порядок зарахування виручки на рахунок експортера.

Після одержання та перевірки документів банк-емітент здійснює платіж банку експортера. На суму платежу дебетується рахунок імпортера, а банк експортера зараховує відповідні кошти на рахунок експортера. Тільки після цього імпортер одержує від банку-емітента всі комерційні документи та стає власником товару.

Банки, які беруть участь у акредитивних операціях, наражаються на певні ризики, головними серед яких є кредитний, документарний та операційний. Тому стратегія уникнення таких ризиків має базуватися на використанні додаткових умов і застережень, чіткому додержанні Уніфікованих правил і умов укладених угод, а також на високому рівні організації роботи персоналу з документами.

Незважаючи на те, що акредитивна форма розрахунків є досить складною з погляду документообігу, вона найбільш вигідна для експортерів, оскільки дає їм практично безумовну гарантію платежу. У зв'язку із складністю такої операції при виконанні акредитива банки утримують певну суму комісії, розмір якої залежить від суми акредитива. Відповідно до акредитивного листа платником комісії може бути будь-яка із сторін, проте звичайно в міжнародних розрахунках витрати на сплату комісії компенсує кожен контрагент угоди на території своєї країни.

Поширеною формою розрахунків є інкасові операції. Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платника, боржника) певну суму коштів або підтвердження (акцепт) того, що ця сума буде сплачена в обумовлені терміни.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, векселів, платіжних рзписок та інших видів документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжується комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Процес застосування інкасо складається з багатьох етапів, але всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо.

Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи дістає згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу, наприклад “документи проти оплати” або “документи проти акцепту”. Умови оплати визначають такі типи документарного інкасо:

- документи проти платежу - банку, в який подають документи, надається право передати їх трасату тільки за умови здійснення негайного платежу. Термін “негайний” в міжнародній торгівлі означає “не пізніше від дати надходження товарів”;

- документи проти акцепту - банк, в який подають документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, що сплачується переважно через 30-180 днів після пред'явлення або у визначений термін у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів.

Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пре'явить покупцеві документи до оплати. Водночас він забирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат походження тощо) і подає їх до свого банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Після цього банк надсилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку-імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата.

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про їх надходження, а також ознайомлює його з умовами передання цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержає документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що наділав документи, який, в свою чергу кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

- експортер (продавець, принципал);

- банк, що пересилає документи;

- банк, що пред'являє документи, - інкасо-банк;

- імпортер (покупець, трасат).

Уніфіковані правила з інкасо передбачають, що в такій операції банки виконують роль посередників і відповідальність за оплату чи акцепт документів не несуть. У такій ситуації використання інкасової форми розрахунків є вигіднішим для експортерів, оскільки практично банк захищає право експортера на товар до моменту оплати чи акцепту документів.

Разом з тим порівняно з акредитивом інкасова форма розрахунків вигідна й імпортерам. Імпортер оплачує фактично відвантажений товар, оскільки платіж здійснюється тільки проти товаросупровідних документів. Крім того, витрати на здійснення інкасової операції у вигляді банківської комісії незначні. В деяких випадках відповідно до міжурядових або міжбанківських угод про взаємну торгівлю та розрахунки комісія може взагалі не стягуватися.

Недоліками використання інкасової форми розрахунків можуть бути досить тривалий період до моменту одержання платежу, а також неврегульованість деяких питань валютного регулювання в окремих країнах, внаслідок чого у платника може не бути дозволу на переказ коштів своєму закордонному партнеру або буде обмежений доступ до придбання потрібних сум валюти (таку ситуацію ми могли спостерігати восени 1998р.). Однак такі питання заздалегідь з'ясовуються, і приймається відповідне рішення ще на стадії підготовки до укладання угоди.

Банківський переказ є розрахунковою банківською операцією, яка здійснюється через подання телеграфного або поштового платіжного доручення одного банку іншому.

Банківські перекази використовують при сплаті боргів за позичками та кредитами, принаданні авансів, врегулюванні рекламацій, перерахунках за раніше укладеними угодами, поверненні помилково одержаних коштів та різного роду разових виплат.

Технічно банківський переказ є наказом одного банку, адресованим своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми коштів бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта банку, який, в свою чергу, дає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми переказу. Доручення виконується банком або його установами за рахунок клієнта або бенефіціара.

Платіжні доручення іноземних банків за експортовані товари та надані послуги надходять до уповноваженого банку у вигляді телеграфних або поштових доручень. На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер установленої форми. При зарахуванні суми документарних переказів у цьому ордері банк зазначає термін подання документів, який не повинен перевищувати 15 днів з дня зарахування суми переказу на рахунок одержувача коштів у банку.

Здійсенення банківського переказу включає такі операції:

- відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні

документи імпортеру;

- імпортер (покупець) виставляє платіжне доручення в банк, що його

обслуговує (банк імпортера);

- списання коштів з рахунку покупця і зарахування їх на рахунок

Лоро-II банку експортера;

- повідомлення (авізування) банку експортера або здійснення

розрахункової операції;

- при надходженні авізо списання коштів з рахунку Лоро-І банку

імпортера та зарахування їх на рахунок експортера;

- авізування експортера про зарахування на його рахунок відповідної

суми коштів.

Технічно переважна більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT - Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunications, яка була організована в 1973р. і об'єднує близько 1800 банків світу на правах членів і майже 1500 банків на правах асоійованих членів у 88 країнах світу. При надходженні коштів на користь клієнта українського банку або на користь самого банку іноземний банк-кореспондент зараховує необхідну суму на його рахунок і надсилає відповідне авізо по системі SWIFT, телексом і поштою. При зарахуванні коштів на користь юридичної або фізичної особи надходить повідомлення за формою МТ 100, а втому випадку, якщо бенефіціаром є сам банк, - за формою МТ 910.

Переваги використання розрахункової системи SWIFT полягають у високій швидкості та надійності розрахунків.

Загалом використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвинутості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками. В українській банківській системі найпоширенішою розрахунковою формою залишається банківський переказ.

Усі міжнародні розрахунки за комерційними операціями здійснюються через банки, що встановили між собою кореспондентські відносини та мають домовленість про порядок і умови здійснення міжбанківських операцій.

Для здійснення взаємних розрахунків банки укладають угоди про встановлення кореспондентських відносин і відкривають відповідні кореспондентські рахунки. Рахунок, відкритий українським уповноваженим банком в іноземному банку, називається “Ностро”. Рахунок, відкритий іноземним банком в українському уповноваженому банку, - “Лоро”. Кореспондентські рахунки відкривають у вільно конвертованій, обмежено конвертованій, неконвертованій валюті та валюті клірингових розрахунків.

Міжнародні розрахунки в іноземній валюті між резидентами і нерезидентами здійснюються уповноваженими банками через кореспондентські рахунки “Ностро”. На уповноважені банки покладено функції агентів валютного контролю за здійсненням міжнародних розрахунків їх клієнтів. Так, для забезпечення контролю за проведенням розрахунків, пов'язаних з експортом-імпортом товарів, робіт, послуг уповноважені банки в разі списання коштів з поточного валютного рахунка резидента зобов'язані вимагати від нього документи, що підтверджують мету операції (договори, контракти, інвойси тощо). Якщо резидент здійснює авансовий платіж або попередню оплату за продукцію, що імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціально заведеному журналі, в якому фіксують:

- дату перерахування коштів;

- найменування постачальника продукції;

- дату і номер контракту;

- граничний термін надходження продукції з-за кордону на адресу

резидента на основі законодавчо встановлених термінів;

- дату фактичного надходження продукції, яку проставляють на

підставі реєстрів вантажних митних декларацій, що свідчать про перетинання імпортованою продукцією кордону України.

Експортні операції клієнтів фіксуються уповноваженими банками після

одержання реєстрів вантажних митних декларацій в аналогічному журналі з одночасною вимогою від резидента копій контракту та товарно-супроводжувальних документів, які підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України.

У разі експорту товарів, робіт та послуг на умовах відстрочки платежу виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їхні поточні валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені у контрактах, але не пізніше ніж 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується, або з моменту підписання акта чи іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

Моментом отримання виручки в іноземній валюті на експортну продукцію вважають дату надходження коштів на поточний рахунок в уповноваженому банку. Перевищення зазначеного терміну можливе лише за індивідуальним дозволом областного управління НБУ за місцем реєстрації резидента.

Валютна виручка від здійснення експортних операцій підлягає зарахуванню у повному обсязі на поточні валютні рахунки резидентів, відкриті в уповноважених банках, і тільки на ті, які зазначені у контрактах з іноземними партнерами. Порядок використання валютної виручки резидентами встановлюється чинним законодавством та регламентується нормативними актами НБУ.

Ухилення уповноважених банків від функції органу контролю за експортно-імпортними операціями клієнтів, а також ненадання інформації комісіям при регіональних управліннях НБУ тягне за собою застосування штрафів, визначених Положенням НБУ “Про порядок застосування ст-16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93р. №15-93, “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, затвердженим постановою Правління НБУ № 212 від 04.07.1997р.

2.3. Валютний контроль НБУ та комерційних банків за операціями з торгівлі іноземною валютою на УМВР

Банки купують та продають іноземну валюту на валютних ринках: національних, регіональних, світовому. За формами своєї організації валютні ринки бувають біржовими та позабіржовими (міжбанківськими).

Біржові валютні ринки - це організовані ринки, які представлені валютними біржами. Валютна біржа - зазвичай не комерційне підприємство, оскільки її головна мета полягає не в отриманні прибутку, а в організації торгів валютою і мобілізації тимчасово вільних валютних ресурсів.

Левова частка валютних угод здійснюється на неорганізованому, позабіржовому, або міжбанківському, валютному ринку, на якому дилери безпосередньо проводять операції між собою з використанням електронного або супутникового зв'язку.

Головними функціями валютних ринків є:

своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

регулювання валютного курсу;

диверсифікація валютних резервів;

страхування валютних ризиків;

отримання прибутку учасників валютного ринку;

проведення валютної політики, спрямованої на державне

регулювання національної економіки, та узгодженої політики в межах світового господарства.

Купівля та продаж іноземної валюти для міжнародних розрахунків здійснюється банками, як правило, в безготівковій формі, на міжбанківському валютному ринку.

В Україні операції з купівлі-продажу валюти регламентуються Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України, прийнятими Національним банком України 18 березня 1999р №127.

Операції на міжбанківському валютному ринку України дозволяється здійснювати лише суб'єктам ринку, до яких належать:

- Національний банк України;

- уповноважені банки (комерційні банки, що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями);

- уповноважені фінансові установи (що отримали ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями).

Уповноважені банки та уповноважені фінансові установи здійснюють валютні операції на міжнародних валютних ринках відповідно до правил, які встановлені на цих ринках, і нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти за іноземну валюту здійснюються суб'єктами ринку на міжнародних валютних ринках та/або на міжбанківському валютному ринку України.

Валютні операції з іноземними валютами I групи Класифікатора та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) мають право здійснювати лише на умовах "тод" (поставка валюти відбувається сьогодні), "том" (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або "спот" (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди). Уповноважені банки мають право за дорученням та за рахунок коштів клієнтів-резидентів, які є суб'єктами господарської діяльності України (з метою хеджування ризиків зміни курсів іноземних валют щодо інших іноземних валют, що виникають під час виконання цими клієнтами-резидентами зовнішньоекономічних договорів), проводити операції з купівлі-продажу іноземних валют I групи Класифікатора за іноземні валюти I групи Класифікатора на міжнародних валютних ринках за угодами, укладеними з банківськими установами, на умовах "форвард" (розрахунки здійснюються в строк більший, ніж через два робочих дні з дня укладення угоди). Проведення операцій з іншими деривативами, базовим активом яких є іноземна валюта I групи Класифікатора (ф'ючерс, опціон тощо), не дозволяється.

Укладення і підтвердження угод з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) проводиться виключно під час проведення Торговельної сесії, яка являє собою визначений проміжок часу, що встановлюється та змінюється на підставі постанови Правління Національного банку України. Проведення операцій з купівлі-продажу іноземних валют за гривні між уповноваженими банками (уповноваженими фінансовими установами) поза межами Торговельної сесії забороняється, крім випадків, передбачених цими Правилами. Національний банк України має право змінити режим Торговельної сесії, попередивши про це уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) не пізніше ніж за два робочих дні до часу зміни.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями вважаються такі документи:

- договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який згідно з чинним законодавством України має силу договору;

- вантажна митна декларація (за формою, встановленою відповідно до Положення про вантажну митну декларацію, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.97 N 574, зі змінами), якщо товар ввезений на територію України (вантажні митні декларації, за якими здійснене митне оформлення тимчасово ввезених вантажів під зобов'язання про їх зворотне вивезення, не є підставою для купівлі іноземної валюти);

- акт здавання-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт;

- документи, що передбачені для: документарної форми розрахунків (акредитив, інкасо), вексельної форми розрахунків (вексель, яким резидент- імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за зовнішньоторговельним договором). Купівля іноземної валюти з метою оплати векселя, яким резидент-імпортер оформив заборгованість перед нерезидентом за зовнішньоторговельним договором, дозволяється лише в разі пред'явлення резидентом вантажної митної декларації, що підтверджує поставку продукції в Україну, або документа, який згідно з умовами зовнішньоторговельного договору засвідчує виконання нерезидентом робіт, отримання резидентом послуг;

- довідка державної податкової адміністрації (інспекції), у якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням суми іноземної валюти, що купується за зовнішньоторговельним договором, та інформації про поточний рахунок в іноземній валюті, що визначений резидентом як рахунок, з якого здійснюються перерахування купленої на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти, з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентами в цій іноземній валюті (строк дії довідки 90 днів і подовженню не підлягає). Цю довідку клієнт подає уповноваженому банку (уповноваженій фінансовій установі) у разі купівлі іноземної валюти за гривні за зовнішньоторговельним договором, сума якого перевищує 10 тис. доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті, а також у разі купівлі на міжбанківському валютному ринку України будь-яких сум в іноземних валютах з метою перерахування цих коштів на користь нерезидентів, що розташовані в офшорних зонах. Якщо уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) купує іноземну валюту з метою виконання власних зобов'язань перед нерезидентами за торговельними операціями, то зазначена довідка не подається.

На оригіналах документів, на підставі яких була куплена іноземна валюта, та на копіях цих документів, які залишаються на зберіганні в уповноваженому банку або уповноваженій фінансовій установі (копії засвідчуються підписом керівника або заступника керівника та печаткою суб'єкта господарської діяльності або нотаріусом, крім довідки державної податкової адміністрації), робиться відмітка уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи). Відмітка має містити дату купівлі іноземної валюти, її суму, номер реєстру, що є підставою для здійснення операції, а також має засвідчуватися підписом відповідального працівника валютного підрозділу та відбитком його особистого штампа або штампа цього підрозділу, або печатки уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи).

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України резидентами (юридичними особами та фізичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, крім постійних представництв нерезидентів) при здійсненні неторговельних операцій вважаються такі документи:

- заявки з розрахунком витрат:

а) на відрядження за кордон;

б)на експлуатаційні витрати транспортних засобів, що виконують рейси за кордон;

- документи, які мають силу договору і можуть використовуватись контрагентами-нерезидентами згідно з міжнародною практикою:

а) для оплати участі в міжнародних виставках, конгресах, симпозіумах, конференціях та інших міжнародних зустрічах;

б) для оплати за навчання, лікування, патентування;

в) для сплати митних платежів (мита та митних зборів);

г) для відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів іноземних держав;

- укладені трудові договори (контракти) з нерезидентами;

- угоди між пенсійними фондами про переказ за межі України пенсій в іноземній валюті;

- угоди між поштовими адміністраціями про сплату за межі України поштових переказів;

- договори про отримання резидентами благодійної допомоги від нерезидентів, якщо ними передбачено повернення благодійної допомоги в розмірі невикористаного залишку або в разі нецільового використання цієї допомоги за умови, що кошти, які надійшли в Україну як благодійна допомога, були повністю продані на міжбанківському валютному ринку.

Купівля фізичними особами - резидентами іноземної валюти за гривні з їх власних поточних рахунків з метою переказу за кордон за неторговельними операціями здійснюється на підставі:

- заявки на купівлю іноземної валюти з метою перерахування її за кордон;

- документів, передбачених Правилами здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 17.01.2001 N 18 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02.02.2001 за N 99/5290, що свідчать про наявність у фізичних осіб підстав для здійснення переказу.

Куплена іноземна валюта перераховується за призначенням лише після того, як уповноважений банк зробить відмітку про її купівлю на оригіналах вищезазначених документів. Відмітка не робиться на документах, що засвідчують особу.

Купівля фізичними особами - нерезидентами іноземної валюти за гривні з їх власних поточних рахунків з метою переказу за кордон за неторговельними операціями здійснюється на підставі:

- заявки на купівлю іноземної валюти з метою перерахування її за кордон;

- документів, що підтверджують джерела походження гривень.

Куплена іноземна валюта зараховується безпосередньо на поточний рахунок фізичної особи -нерезидента лише після здійснення уповноваженим банком відмітки про її купівлю на оригіналах зазначених документів. Відмітка не робиться на документах, що засвідчують особу.

Уповноважені банки та уповноважені фінансові установи, а також їх окремі підрозділи, які мають кореспондентський рахунок у гривнях у територіальному управлінні Національного банку України, мають право купувати в клієнтів протягом робочого дня іноземну валюту за власні кошти в загальному обсязі, що не перевищує 10000 доларів США або еквівалент в іншій іноземній валюті за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют на день здійснення операції, в межах нормативів відкритої валютної позиції відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Ці кошти мають бути продані уповноваженим банком та уповноваженою фінансовою установою на міжбанківському валютному ринку України або використані для закриття власної відкритої валютної позиції.

Не дозволяється купівля іноземної валюти з метою виконання передбачених відповідними договорами зобов'язань в іноземній валюті за нерезидента-боржника. Виконання резидентом таких зобов'язань здійснюється за рахунок його власних (некуплених, не залучених у формі кредиту) коштів в іноземній валюті. Перерахування банком іноземної валюти здійснюється тільки в разі надання резидентом документів, які свідчать про фактичне невиконання нерезидентом зазначених зобов'язань.

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою виконання зобов'язань за операціями, що потребують отримання індивідуальних ліцензій (дозволів) Національного банку України, є індивідуальні ліцензії (дозволи) Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями, видані згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", які передбачають купівлю іноземної валюти, та документи, передбачені умовами цих ліцензій (дозволів).

Іноземна валюта, що придбана у встановленому порядку через уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) на міжбанківському валютному ринку України, має бути використана резидентом не пізніше ніж за п'ять робочих днів після дня зарахування її на його поточний рахунок на потреби, зазначені в заяві про купівлю іноземної валюти. Ця вимога поширюється також на уповноважені банки (уповноважені фінансові установи) під час купівлі ними іноземної валюти з метою виконання власних зобов'язань в іноземній валюті. При цьому в заяві про купівлю іноземної валюти резидентом - покупцем іноземної валюти має бути зазначено, що він доручає уповноваженому банку (уповноваженій фінансовій установі), якщо придбана іноземна валюта не буде перерахована ним за призначенням у вищезазначений строк, продати цю іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України.

В окремих випадках для здійснення резидентами кредитних операцій за міждержавними, міжурядовими угодами, угодами з міжнародними фінансовими організаціями, а також за угодами під гарантії Кабінету Міністрів України, на підставі постанови Правління Національного банку України може встановлюватися інший строк використання придбаної іноземної валюти.

У разі порушення резидентами строків придбана іноземна валюта продається уповноваженим банком протягом п'яти робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.

Кошти в іноземній валюті, що надійшли на адресу юридичної особи - резидента (фізичної особи - резидента, яка здійснює свою підприємницьку діяльність без створення юридичної особи) згідно з чинним законодавством України, підлягають попередньому зарахуванню на розподільчий рахунок (крім випадків, передбачених іншими нормативно-правовими актами Національного банку України).

Уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) зобов'язаний продавати без доручення клієнтів усі надходження на користь клієнта в іноземній валюті, що підлягають згідно з чинним законодавством України продажу на міжбанківському валютному ринку України, протягом п'яти банківських днів, починаючи з дня зарахування таких надходжень на розподільчий рахунок (окрім випадків, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку України). Клієнт має право подати уповноваженому банку (уповноваженій фінансовій установі) письмове звернення у довільній формі з проханням про терміновий продаж іноземної валюти, яка надійшла на його користь і згідно з чинним законодавством України підлягає продажу на міжбанківському валютному ринку України. При цьому уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) зобов'язаний здійснити продаж не пізніше робочого дня, наступного за днем подання такого звернення. Обмеження щодо строку продажу іноземних валют не поширюється на іноземні валюти, які не належать до першої групи Класифікатора.

Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають згідно із законодавством України обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України у зв'язку з їх спрямуванням на погашення заборгованості, відсотків, інших зобов'язань в іноземній валюті, передбачених кредитним договором (договором позики) та договором міжнародного лізингу, перераховуються на поточний рахунок клієнта протягом п'яти банківських днів (починаючи з дня зарахування таких надходжень на розподільчий рахунок), якщо одночасно з повідомленням про спрямування коштів на погашення заборгованості за зазначеними зобов'язаннями клієнт надасть платіжне доручення на перерахування з поточного рахунку іноземної валюти на ці потреби. Не спрямовані на погашення заборгованості кошти підлягають обов'язковому продажу.

Відповідальність за несвоєчасне інформування клієнтом уповноваженого банку або уповноваженої фінансової установи про надходження в іноземній валюті на адресу цього клієнта, які не підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку України, внаслідок чого зазначені кошти були продані, покладається на клієнта банку.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України здійснюють на цьому ринку операції з купівлі-продажу іноземних валют за вільним договірним курсом за кожною операцією без обмеження розміру маржі та комісійної винагороди.

Якщо події на міжнародних валютних ринках або інші негативно впливатимуть на міжбанківський готівковий чи безготівковий валютний ринок України, то Національний банк України з метою недопущення безпідставних фінансових втрат населення та інших суб'єктів валютного ринку України може оперативно встановлювати порядок функціонування валютного ринку з визначенням граничного розміру маржі, на яку курс купівлі та продажу іноземної валюти може відхилятися від офіційного курсу гривні до іноземних валют, що встановлюється Національним банком України.

Зазначені рішення приймаються у формі постанов Правління Національного банку України.

При здійсненні операцій купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою здійснення розрахунків за торговельними операціями уповноважені банки повинні вимагати від резидентів документи, які є підставою для купівлі іноземної валюти.

Після одержання від клієнтів зазначених документів уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) формує реєстр (у двох примірниках), що містить у собі таку інформацію:

- назва підприємства, код ЄДРПОУ, місцезнаходження;

- орган державної влади, який зареєстрував резидента;

- податковий орган, в якому взято на облік резидента, дата та номер реєстрації;

- прізвище, ім'я та по батькові, ідентифікаційні номери директора і головного бухгалтера згідно з Державним реєстром фізичних осіб;

- номери та дати договорів або інших документів, що є підставою для придбання іноземної валюти.

Уповноважені банки та уповноважені фінансові установи, що купують іноземну валюту з метою виконання власних зобов'язань перед нерезидентами за торговельними операціями, також мають вносити інформацію про ці операції в реєстр.

Зазначений реєстр щоденно на паперових (усі примірники) та магнітних носіях з копіями відповідних документів, що є підставою для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, не пізніше 14-ї години поточного робочого дня подається на розгляд до податкового органу, де уповноважений банк взятий на облік.

Усі паперові примірники реєстрів завіряються підписом керівника та печаткою податкового органу. Перший примірник реєстру та копії документів повертаються уповноваженому банку, другий - залишається на зберіганні у податковому органі.

Податковий орган до 14-ї години наступного робочого дня засобами електронного зв'язку надсилає реєстр відповідному регіональному управлінню Національного банку України. 

Регіональне управління Національного банку України при отриманні реєстру від податкового органу до 17-ї години цього самого дня надсилає отриману інформацію до відповідного уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи).

Отриманий засобами електронного зв'язку від регіонального управління Національного банку України реєстр є підставою для здійснення операцій купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. Строк дії реєстру не може перевищувати 90 днів.

При неотриманні уповноваженим банком (уповноваженою фінансовою установою) зазначеного реєстру в строк, уповноважений банк (уповноважена фінансова установа) має право після 17-ї години наступного робочого дня під власну відповідальність, здійснити купівлю іноземної валюти за умови:

- виконання ним (нею) усіх вимог;

- наявності документа, що підтверджує отримання податковим органом цього реєстру (поштове підтвердження про вручення адресату, супровідний лист до реєстру з відміткою податкового органу).

Суб'єкт ринку, який під час здійснення валютної операції є покупцем іноземної валюти, несе повну відповідальність за наявність усіх документів, які є обов'язковими для здійснення операції з купівлі-продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.

У разі виявлення порушень з боку уповноваженого банку (уповноваженої фінансової установи) норм, він несе відповідальність згідно зі статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Обсяг операцій продажу валют на безготівковому ринку в 2008 році становив 17,85 млрд.дол. США і збільшився порівняно з 2001 роком на 20,1%, а на готівковому - 0,66 млрд.дол.США, та зменшився на 9,6%.

У структурі валютного ринку за його сегментами порівняно з попереднім роком зменшилася частка операцій з готівкою з 4,7% до 3,6% від загального обсягу з відповідним збільшенням частки міжбанківського ринку з відповідним збільшенням частки міжбанківського ринку з 95,3% до 96,4% [77].

Структура операцій на валютному ринку в розрізі валют характеризується зменшенням питомої ваги операцій з доларами США та зростанням операцій у євро в результаті запровадження з 2008 року в готівковий обіг євро та введення цієї валюти єдиним законним засобом платежу для 12 країн Європейського валютного союзу.

Протягом 2002 року Національним банком України було надано 1228 індивідуальних ліцензій на:

- продовження законодавчо встановлених термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями резидентів України - 259;

- здійснення інвестицій за межі України - 80;

- відкриття рахунків у закордонних банках - 256;

- використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України - 144;

- здійснення разових валютних операцій - 386;

- інші - 103.

Крім того, було надано 159 спеціальних дозволів на ввезення банківських металів, банкнот іноземних держав та бланків дорожних чеків [77].

Для підвищення ефективності валютного контролю та вдосконалення інформаційного співробітництва між різними органами валютного контролю протягом 2007-2008 років продовжено роботу з удосконалення системи обміну інформацією. Спільно з Державною митною службою України закінчено розробку системи передачі реєстрів вантажних митних декларацій від Державної митної служби України до Національного банку України та від НБУ до банків. Все це сприяє ефективному виконанню банками функцій валютного контролю.

2.4. Неторгівельні операції комерційних банків та валютний контроль за діяльністю пунктов обміну валюти

Під час організації діяльності, пов'язаної із здійсненням валютно-обмінних операцій, банки (фінансові установи) керуються Інструкцією Національного банку України № 1 "З організації емісійно-касової роботи в установах банків України" (затверджена постановою Правління Національного банку України від 07.07.94 № 129), Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України (затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.12.2000 № 520 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 21.02.2001 за № 152/5343), Інструкцією “Про порядок організації та здійснення валютообмінних операцій на території України” (затверджена постановою Правління НБУ від 12.12.2002 №502) та іншими законодавчими й нормативно-правовими актами.

Відкривати пункти обміну валюти для здійснення валютно-обмінних операцій, у тому числі на підставі укладених з юридичними особами-резидентами агентських угод, погоджених відповідним територіальним управлінням Нацiонального банку України (далі - територіальне управління) мають право:

- банки, що отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл Національного банку України на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями;

- фінансові установи, що отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій з валютними цінностями.

До валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками (далі - валютно-обмінні операції) належать:

- купівля у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;

- продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню;

- зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;

- купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;

- конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;

- прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.

Проведення операцій у пункті обміну валюти розпочинається лише після його реєстрації в територіальному управлінні та реєстрації РРО у податковому органі згідно з наказом по банку (фінансовій установі).

Територіальне управлiння реєструє пункт обміну валюти в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти і після цього видає банку (фінансовій установі) на бланку управління довідку про реєстрацiю пункту обмiну валюти.

Курси купівлі та продажу іноземних валют за гривні в касі банку (фінансової установи), у пунктах обміну валюти, уключаючи і пункти обміну валюти агентів, установлюються банком (фінансовою установою) щоденно до початку робочого дня згідно з наказом по банку (фінансовій установі) за підписом керівника банку (фінансової установи) або окремим розпорядженням керівника, що відповідає за роботу як власних пунктів обміну валюти, так і пунктів обміну валюти агентів, якому відповідно до наказу по банку (фінансовій установі) надане право встановлювати ці курси.

Банк (фінансова установа) протягом робочого дня може змінювати значення курсів купівлі та продажу іноземних валют у касі з обов`язковим оформленням кожного зміненого значення курсів купівлі та продажу відповідним наказом (розпорядженням), у якому обов`язково зазначається час зміни курсів.

Банк (фінансова установа) протягом робочого дня може змінювати встановлені курси купівлі та продажу іноземних валют як у власних пунктах обміну валюти, так і в пунктах обміну валюти агентів, що працюють понад 8 годин (у 2-3 зміни), лише за умови зміни касирів після закінчення встановленого робочого часу (з початком роботи іншого касира) на підставі наказу (розпорядження) про встановлення (зміну) курсів.

Не допускається зберігання в пунктах обміну валюти банків (фінансових установ) готівкової іноземної валюти, гривень та дорожніх чеків у неробочий час, якщо їх приміщення не відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку України щодо технічного стану та організації охорони.

Довідки за формами № 377, № 06, квитанції за формою № 377-А про здійснення валютно-обмінних операцій та квитанції за формою № 377-і про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав виписуються у двох примiрниках: перший примiрник видається як пiдтвердження здійснення операцiї фізичній особі (резиденту або нерезиденту), другий - залишається в документах дня.Надалі в тексті цієї Інструкції перший примiрник довідки або квитанцiї іменується примiрником клієнта, а другий - примiрником банку (фінансової установи).

Квитанція за формою № 377-А видається:

- пунктом обміну валюти банку (фінансової установи) фізичним особам-резидентам як підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;

- пунктом обміну валюти агента фізичним особам-резидентам як підтвердження здійснення валютно-обмінних операцій;

- пунктом обміну валюти фізичним особам-нерезидентам як підтвердження здійснення зворотного обміну невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту.

Довідка за формою № 06 видається лише пунктом обміну валюти банку або касою банку за усною заявою фізичної особи-резидента під час продажу цій особі готівкової іноземної валюти 2 або 3 груп Класифікатора іноземних валют, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.02.98 № 34 (далі - Класифікатор іноземних валют), та дає право на її вивезення з України. Довідка дійсна протягом одного року з дати її видачі.

Квитанція за формою № 377-і видається касою банку (фінансової установи) як підтвердження проведення операції з прийняття на інкасо банкнот іноземних держав.

Оформлення і видача довідок та квитанцій без здійснення валютно-обмінних операцій або їх невидача під час здійснення зазначених вище операцій забороняються, виправлення в заповненому тексті зазначених вище довідок та квитанцiй не допускаються.

Довiдка або квитанція вважається недійсною, якщо реквізити каси або пункту обміну валюти, дані про здійснені операції, найменування банку (фінансової установи) або агента, що видав довiдку чи квитанцію, не читаються або можливе подвійне читання відомостей на відбитку штампа пункту обміну валюти або каси банку (фінансової установи).

Операції з купівлі у фізичних осіб - резидентів та нерезидентів чи продажу фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти або зворотного обміну фізичним особам-нерезидентам невикористаних коштів у гривнях на іноземну валюту на суму, що перевищує еквівалент 10000 євро за офіційним курсом гривні до іноземних валют, можуть здійснюватися лише через касу банку (фінансової установи).

Операцiї з купiвлi готівкової іноземної валюти за готівкові гривні у фізичних осіб здійснюють:

- каси банку (фінансової установи) з оформленням прибуткових касових ордерів, видаткових касових ордерів із зазначенням у них часу здійснення операції та додатково для фізичних осіб-нерезидентів - довідок за формою № 377;

- пункти обміну валюти з оформленням квитанцій про здійснення купівлі іноземної валюти за формою 377-А для фізичних осіб-резидентів, а для фізичних осіб-нерезидентів - довідок за формою № 377.

Операцiї з продажу готівкової іноземної валюти за готівкові гривні фізичним особам-резидентам здійснюють:

- каси банку (фінансової установи) з оформленням прибуткових касових ордерів, видаткових касових ордерів із зазначенням у них часу здійснення операції та за усною заявою фізичної особи-резидента, яка здійснює операцію через касу банку, з наданням довідки за формою № 06;

- пункти обміну валюти з оформленням квитанції про здійснення продажу іноземної валюти за формою № 377-А та за усною заявою фізичної особи-резидента, яка здійснює операцію через пункт обміну валюти банку, з наданням довідки за формою № 06.

У пункті обміну валюти фізичній особі-нерезиденту видається квитанція про продаж їй іноземної валюти за формою № 377-А, а в касі банку (фінансової установи) - прибутковий касовий ордер і видатковий касовий ордер. Ця операція здійснюється за курсом продажу іноземної валюти за гривні, установленим банком (фінансовою установою).

Здійснені операції відображаються касою банку (фінансової установи) та пунктом обміну валюти в реєстрі конвертації іноземної валюти.

Організація контролю за роботою обмінних пунктів уповноваженими органами передбачає перевірку видачі, здачі й обліку іноземної валюти та сум у гривнях, додержання вимог зберігання валютних коштів, правильності ведення бухгалтерського обліку та документації, оформлення реєстрів-журналів та додержання курсів валют.

Контроль поділяють на вступний, поточний та виїзний.

Вступний контроль здійснюється регіональними управліннями Національного банку України з метою аналізу документів на отримання права на здійснення обмінних операцій.

Поточний контроль базується на аналізі звітності, яку подають уповноважені банки відносно діяльності обмінних пунктів.

Найбільш складним і трудомістким є виїздний контроль діяльності обмінних пунктів, при якому перевіряють такі документи:

- розпорядження щодо встановлених на певний робочий день курсів купівлі-продажу валют;

- копія свідоцтва про реєстрацію обмінного пункту в регіональному управлінні НБУ;

- копія агентської угоди з уповноваженим банком;

- копія дозволу (ліцензії) на право здійснення обмінних операцій і відкриття пунктів обміну валют;

- копія розпорядження про встановлення уповноваженим банком ліміту каси;

- копія сертифіката і відповідних документів на встановлену комп'ютерну систему;

- торговельний патент на право здійснення торгівлі іноземною валютою;

- бухгалтерські документи щодо наявних в обмінному пункті готівкових коштів.

При перевірці технічного оснащення контролюють:

- наявність комп'ютерної системи, забезпеченної сертифікованою програмою;

- забезпеченність засобами для визначення справжності банкнот;

- наявність охоронної сигналізації;

- використання касиром штампа з відповідними реквізитами.

Крім того, перевіряють:

- оформлення документів і ведення обліку обмінних операцій;

- відповідність даних комп'ютера наявній сумі готівкових коштів щодо кожного виду валют;

- наявність документації стосовно здійснення уповноваженим банком контролю за роботою обмінного пункту;

- додержання встановлених банком лімітів щодо кожного виду валют;

- відповідність обладнання пункту даним уповноваженого банку щодо цього, зареєстрованим у регіональному управлінні НБУ.

У разі порушення правил здійснення операцій купівлі та продажу іноземної валюти уповноважений банк може бути позбавлений ліцензії НБУ на право здійснення таких операцій.

У разі систематичного (три і більше разів) порушення пунктом обміну валюти порядку органiзацiї та здійснення валютно-обмінних операцiй на території України протягом календарного року довідка про реєстрацію пункту обміну валюти підлягає відкликанню територіальним управлінням.

У разі прийняття територіальним управлінням рішення про відкликання довідки про реєстрацію відповідного пункту обміну валюти банк (фінансова установа) має в триденний строк після отримання цього рішення повернути довідку про реєстрацію пункту обміну валюти до територіального управління, яке робить відповідну відмітку в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти.

У разі прийняття Національним банком України рішення про припинення дії письмового дозволу на здійснення банком валютно-обмінних операцій чи відкликання банківської ліцензії або про відкликання генеральної ліцензії фінансової установи на здійснення операцій з валютними цінностями банк (фінансова установа) має в триденний строк після отримання цього рішення повернути довідки про реєстрацiю пунктів обмiну валюти до територіального управління, яке робить відповідну відмітку в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти.

У разі прийняття банком (фінансовою установою) рішення про припинення роботи пункту обміну валюти банк (фінансова установа) має в триденний строк після прийняття цього рішення повернути довідку про реєстрацiю пункту обмiну валюти разом із заявою про припинення роботи пункту обмiну валюти до територіального управління, яке робить відповідну відмітку в Книзі реєстрації пунктів обміну валюти.

Проаналізуємо стан роботи та кількість пунктів обміну валюти на території України:

- на початок 2006 року в Україні діяло 5283 пункти обміну валюти ( з них 3011 - банківських і 2272 - пункти обміну валюти, що працювали на підставі агентських угод з банками);

- на початок 2007 року їх налічувалося 4356 ( банківських - 1964, пунктів, що працювали за агентськими угодами, - 2392);

- на початок 2008 року - 3987 (відповідно 1719 та 2268);

- на 1.01.2009 в Україні залишилося 3868 пункта обміну валюти (банківських - 1581, тих, які працювали за агентськими угодами - 2287).

Тобто впродовж трьох років спостерігалася тенденція до зменшення кількості пунктів обміну валюти і банків, які їх мали (табл. 2.2)

Таблиця 2.2. Узагальнені дані про середньорічну кількість банків, які мали пункти обміну іноземної валюти

Зауважу, як змінювалося кількісне співвідношення банківських пунктів обміну та пунктів обміну, що працюють на підставі агентських угод: у 2006 році воно становило відповідно 47 та 53%, у 2007 році - 46 і 54%, у 2008 році - 44 і 56%, на 1.01.2003 - 41 і 59%.

Щомісячні дані свідать, що в літній період кількість пунктів обміну збільшується в основному за рахунок банківських обмінних пунктів: при відносно стабільній чисельності обмінних пунктів, які працюють на підставі агентських угод, кількість банківських пунктів обміну зростає з травня по липень і зменшується із серпня по жовтень. Ця тенденція досить точно повторювалася у 2006 та 2008 роках. Для обслуговування туристів і відпочиваючих додаткові пункти обміну відкриваються (закриваючись наприкінці сезону) переважно в Автономній Республіці Крим і Одеській областію

У 2006-2007 роках у вітчизняних пунктах обміну операції з купівлі та продажу проводилися в середньому із 29 іноземними валютами. Проте близько 99% від загального обсягу становили операції з трьома валютами - доларами США (84%), російськими рублями (6-9%) і німецькими марками (5-9%). У 2002 році 76,5% операцій виконувалося з доларами США, 13,5% - з російськими рублями, 8,6% - з євро, 0,6% - із англійськими фунтами стерлінгів.

На інші валюти припало 0,8% від загального обсягу всіх операцій у обмінних пунктах

У січні 2009 року співвідношення між кількістю банківських та агентських обмінних пунктів дещо змінилося і на 1.02.2009р. становило 40% до 60%. При цьому, у січні 2009 року обсяги операцій у пунктах обміну валюти, які працюють за агентськими угодами значно зросли: з доларами США - у три (!), з євро - у чотири (!) рази. Частково це пов'язано з коливанням курсу євро, але більшою мірою - зі скасуванням сплати у Пенсійний фонд 1% від суми операції. Таким чином, обсяги операцій у банківських та агентських обмінних пуктах майже зрівнялися. Проте не виключено, що агентські обмінні пункти відобразили у звітах не весь обсяг своїх операцій.

З метою поліпшення контролю за роботою пунктів обміну валюти Правління НБУ Постановою від 4 липня 2001р. № 59 затвердило “Правила проведення перевірок пунктів обміну іноземної валюти на території України”, якими встановлено порядок організації та проведення перевірок обмінних пунктів. Правилами визначено обов'язки банків і юридичних осіб під час проведення перевірок, а також повноваження та обов'язки самих перевіряючих.

Упродовж трьох останніх років до департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ регулярно надходили повідомлення про порушення, виявлені працівниками податкових і правоохоронних органів, зокрема про грубі порушення у обмінних пунктах, які працюють на підставі агентських угод.

Особливо чітко це проявилося під час перевірок обмінних пунктів, проведених працівниками НБУ 12-14 вересня 2007 року (після терористичних актів 11 вересня у США). За результатами перевірок виявлено факти значного заниження курсу купівлі доларів США у агентських пунктах обміну.

Оскільки щороку кількість перевірок була пропорційною середньорічній чисельності пунктів обміну валюти (табл.2.3), то кількість встановлених у кожному році порушень можна зіставляти за їх абсолютними значеннями.

Таблиця 2.3.Кількість перевірок і виявлених порушень чинного законодавства обмінними пунктами

Найчастіше у цих обмінних пунктах виявляються такі порушення ( у порядку зменшення обсягів):

- порушення в організації обладнання обмінного пункту;

- невідповідність комп'ютерного та бухгалтерського обліку встановленим вимогам;

- порушення порядку зберігання валютних цінностей;

- ненадання клієнтам довідок;

- неправильне оформлення довідок;

- порушення режиму роботи обмінного пункту;

- надлишки або нестача коштів.

Таким чином, аналіз співвідношення кількості банківських обмінних пунктів та тих, що працюють на агентських угодах, співвідношення оборотів готівкової валюти у них, тенденції до збільшення кількості порушень та їх спрямованості, свідчать з одного боку, про приховування частини доходів у агентських обмінних пунктах, а з іншого - про неефективність роботи цих пунктів.

Діяльність банків упродовж трьох останніх років засвідчила, що вони можуть оперативно реагувати на потреби валютного ринку, раціонально, з урахуванням прибутковості обмінних операцій у різних регіонах України в різні періоди року і витрат на утримання обмінних пунктів, вирішувати питання стосовно відкриття нових обмінних пунктів. Зауважимо, що в останні два роки банки надають перевагу створенню нових територіально відокремлених безбалансових відділень, до числа операцій яких входить зокрема обмін іноземної валюти. Тому найближчим часом слід очікувати заміни пунктов обміну валюти на безбалансові відділення, які працюватимуть у добре обладнаних стаціонарних приміщеннях (а не “кіосках”), та розширення спектру банківських послуг для громадян в таких місцях обслуговування.

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА ВАЛЮТНОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

3.1. Перспективи розвитку валютного регулювання в Україні

Світовий досвід свідчить, що валютні відносини і внутрішній валютний ринок успішно розвиваються, як правило, за активної регулюючої участі держави та активного контролю уповноважених органів за валютними операціями.

Світовий досвід переконує, що країни, які застосовують жорсткий режим валютного контролю, часто досягають протилежного результату.

За останні роки відбулося становлення вітчизняної банківської системи, яка відіграє важливу роль у формуванні ринкових відносин, створенні відповідної інфраструктури, посиленні стабілізаційних процесів та здійсненні структурних перетворень в державі.

Згідно з даними, які представила Тимчасова робоча група з доопрацювання Комплексної програми розвитку банківської системи України на 2006 - 2008 роки, в Україні на сучасному етапі спостерігається тенденція економічної стабілізації і зростання, що знайшло відображення у позитивній динаміці основних макроекономічних показників: валового внутрішнього продукту, обсягів промислового виробництва, сільського господарства та інших. Цьому сприяла і відносна фінансова стабілізація, яка характеризувалася помірною інфляцією, стабільністю національної грошової одиниці. Стимулюючими чинниками також були:

- створення сучасного банківського законодавства, яке здебільшого або повністю відповідає законодавству Європейського Союзу та сучасній міжнародній практиці;

- перехід банківської системи на систему обліку, що базується на Міжнародних стандартах фінансової звітності;

- запровадження системи гарантування вкладів фізичних осіб;

- створення національної платіжної системи на основі передових комп'ютерних технологій;

- створення та постійне вдосконалення системи банківського нагляду.

Такі передумови загалом позитивно впливають на функціонування та розвиток банків України, про що свідчить зростання ключових показників їх діяльності: капіталу; зобов'язань, в тому числі вкладів населення; активів, зокрема кредитного портфелю тощо. Все це сприяє посиленню ринкової орієнтації банківського сектору, його поступовому наближенню до кращої світової практики банківської діяльності. Однак, на разі участь банківської системи у розвитку економіки держави залишається недостатньою.

У зв'язку з цим основними цілями подальшого розвитку банківської системи України є:

- забезпечення стабільного функціонування банківської системи шляхом зменшення чутливості окремих банків та всього банківського сектору до зовнішніх потрясінь, підвищення його стійкості та надійності, попередження локальних і виключення можливості системних банківських криз;

- зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів, в тому числі іноземних;

- підвищення ефективності виконання функцій фінансового посередника шляхом збільшення спектра, якості та обсягів банківських послуг для реального сектора економіки та населення;

- попередження використання банківських установ в недобросовісній діловій практиці, в тому числі з метою легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Безпосередня підтримка розвитку банківської системи через використання інструментів та механізмів грошово-кредитного та валютного регулювання проводититься Національним банком України в межах монетарного стимулювання розвитку економіки в цілому і спрямовується на:

- підвищення ресурсної бази банків;

- покращення структури активів і пасивів банків;

- збільшення обсягів кредитування банками економіки;

- стимулювання інвестиційної спрямованості діяльності банків;

- зниження ціни кредитних ресурсів;

- скорочення процентних ставок за банківськими кредитами;

- вжиття заходів щодо стимулювання розвитку фондового ринку;

- створення умов для розширення використання національної валюти у міжнародних розрахунках, зокрема, з країнами СНД.

Враховуючи високій ступінь відкритості економіки України та її вразливість до різноманітних внутрішніх і зовнішніх шоків, що ускладнює можливість достовірного передбачення наслідків упровадження тих або інших заходів, здійснення НБУ будь-яких дій з монетарного стимулювання розвитку банківської системи відбуватиметься з додержанням принципів поступовості, передбачуваності та прозорості, за рахунок:

- уникнення різких та/або раптових змін умов функціонування грошово-кредитного ринку;

- зрозумілості суті тих або інших дій Національного банку України для учасників ринку;

- попереднього обговорення найпринциповіших рішень щодо регулювання грошово-кредитного ринку з представниками фінансових та ділових кіл.

Поступова лібералізація чинної системи валютного регулювання здійснюватиметься з урахуванням ситуації на внутрішньому та зовнішніх фінансових ринках для створення умов щодо розширення спектру операцій банків і їх клієнтів на валютному ринку і розглядатиметься Національним банком не лише як засіб поліпшення якості механізмів та процедур валютно-курсової політики, а й у контексті дій щодо формування більш досконалого трансмісійного механізму грошово-кредитної політики.

Лібералізаційні дії Національного банку України на валютному сегменті грошово-кредитного ринку супроводжуватимуться заходами щодо підвищення дієвості облікової ставки як інструменту впливу на економічні процеси. Облікова ставка буде встановлюватись Національним банком на позитивному відносно інфляції рівні. В цілому процентна політика НБУ спрямовуватиметься на сприяння зниженню відсоткових ставок за кредитами банків для підвищення їх доступності більшій кількості суб'єктів господарювання. Наслідком цього має стати розширення обсягів кредитування банками реального сектору економіки з відповідним позитивним впливом на процеси економічного зростання [73].

3.2. Шляхи підвищення ефективності валютного контролю за експортно-імпортними операціями

Валютний контроль - важлива складова економічної політики держави. Він сприяє стабілізації потоків заощаджень резидентів на етапі, коли довіра до валютної політики держави ще не зміцніла. У ситуації, що склалася в Україні, валютний контроль є однією з головних умов здійснення Національним банком політики твердої процентної ставки, оскільки свобода руху капіталів та спекулятивні операції можуть призвести до зменшення обсягу валютних резервів, до криз у валютній сфері та девальвації національної грошової одиниці [54].

Унаслідок високого рівня відкритості вітчизняної економіки зовнішні шоки через канали двосторонньої торгівлі, потоки капіталу та взаємозалежність кредитних портфелів справляють відчутний негативний вплив на фінансовий ринок. Після приєднання України до статті VIII Статуту Міжнародного валютного фонду вона не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торговельними валютними операціями у національній грошовій одиниці. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні й регулювання платіжного балансу.

Нині визначальною для вітчизняної економіки є проблема відпливу валютних коштів. Відплив капіталу - явище, властиве не лише для України. Провідні країни Заходу неодноразово стикалися із цією проблемою. Особливість вітчизняного варіанта полягає не лише в мотивах відпливу, каналах вивезення ресурсів і макроекономічних наслідках, а, насамперед, у специфіці первинного нагромадження капіталу (шляхом тіньового перерозподілу доходів та отримання спекулятивних прибутків на ринку фінансових інструментів) і намаганні суб'єктів господарювання стабілізувати рівень доходів за спаду виробництва та несприятливих умов для ведення бізнесу: важкого податкового тягаря, криміналізації економіки, низького рівня гарантії безпеки бізнесу, недобудованості ринкової інституційної та правової бази. Становлення нової системи державного регулювання економіки, фінансової і банківської сфер загалом та внутрішнього валютного ринку зокрема помітно відстає від темпів їх лібералізації. Внаслідок прогалин у законодавстві капітал із країни стали вивозити у легальних або легалізованих формах.

В Україні сформувалась організована мережа економічних суб'єктів, які господарюють, „спеціалізуючись” на використанні „сірих” схем переказу валютних коштів за межі України та формально прикриваючись зовнішньоторговельними контрактами (фактично - фіктивними угодами). Такий стан речей значною мірою є наслідком вільного доступу суб'єктів господарювання на зовнішній ринок. Нині, через десять років роботи в умовах лібералізації зовнішньоторговельної діяльності, стають очевидними негативні сторони практики вільного, необмеженого виходу на зовнішній ринок. Власне кажучи, це дає змогу організувати широкомасштабний відплив валютних ресурсів із країни.

Одним із найважливіших завдань органів валютного контролю у сфері зовнішньоторговельних операцій суб'єктів господарювання є питання повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними контрактами. Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994р. встановлено 90-денний термін находження товарів та платежів за експортно-імпортними операціями резидентів. Перевищення цього терміну дозволяється лише за наявності ліцензії Національного банку. Недотримання зазначених норм тягне за собою застосування штрафних санкцій до резидентів-порушників [4].

Аналізуючи стан справ із неповерненням валютної виручки, зазначу, що основне завдання валютного контролю нині залишається незмінним: обмеження масштабів відпливу капіталу з країни за одночасної підтримки рівня пропозиції валюти на внутрішньому валютному ринку.

Отже, можемо сформулювати такі засади вдосконалення системи валютного контролю в Україні.

Головне - посилити дієвість заходів, що перешкоджають відпливу капіталу. За своєю природою він належить до категорії процесів, які не можна зупинити, не усунувши фундаментальні причини. В умовах України це означає, що зусилля органів валютного контролю щодо протидії відпливу капіталу випливають з вирішення проблеми забезпечення інвестиційної активності, піднесення на цій основі економіки країни та підтримання її стійкого розвитку.

У своїй статті „Стан та можливі напрямки вдосконалення системи валютного контролю в Україні” Є.Григоренко та О.Макаренко пропонують такі шляхи вирішення проблеми [36].

Щоб відсікти від зовнішньоторговельної діяльності величезну кількість „фірм-одноденок”, необхідно запровадити ліцензування зовнішньоеконо-мічної діяльності: займатися зовнішньоторговельною діяльністю можуть лише ті фірми, які мають тривалий (не менше двох років) досвід роботи на внутрішньому ринку, бездоганну податкову і кредитну історію та кваліфіковані кадри, що вміють працювати на зовнішньому ринку.

На мій погляд, це досить кардинальна пропозиція щодо вдосконалення системи валютного контролю в Україні. Так, справді, добре продумана й організаційно забезпечена процедура ліцензування може дати значний ефект щодо скорочення масштабів відпливу капіталу з країни, але такі заходи значно знизять товарообіг України та розвиток зовнішньоекономічних зв'язків.

Ще один метод вирішення проблеми неплатежів у зовнішньоекономічній діяльності - використовування факторингу. Перевагою факторингу над звичайним страхуванням ризику є те, що фактор у зазначений у контракті строк повністю виплачує кошти (у попередньо визначеному обсязі) експортеру, а потім за допомогою своїх важелів отримує цю суму від імпортера, тоді як при страхуванні товару експортер отримує кошти лише за умови офіційного підтвердження неплатоспроможності імпортера. Слід зазначити, що факторингові операції при інкасовій формі розрахунків застосовуються в разі здійснення торговельних операцій із „Сумнівними” або невідомими (новачками у сфері зовнішньоекономічної діяльності) контрагентами, а також експортерами, які мають проблеми з потоком готівки. Впровадження в Україні факторингових операцій дасть змогу вітчизняним експортерам отримувати достовірну інформацію про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладенням експортних контрактів та гарантовано одержувати платежі за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

Важливим елементом валютного контролю є контроль не лише за суб'єктами господарювання, а й безпосередньо за каналами відпливу капіталів та за установами, через які цей відплив здійснюється. Не піддаються економічній логіці обсяги валютних коштів, що обертаються на кореспондентських рахунках, відкритих в українських банках іноземними банками, зареєстрованими в офшорних зонах. Ці обсяги свідчать про очевидну деформованість зовнішньоторговельних і фінансових потоків та використання схем вивезення валютних коштів за кордон через кореспондентські рахунки офшорних банків.

Поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами боротьби із приховуванням валютної виручки за кордоном необхідно детально розробити комплекс макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення валютної виручки з-за кордону та її інвестування в економіку України.

Відплив капіталу за межі країни може відбуватися при здійсненні як поточних торговельних операцій, так і операцій капітального характеру (залучення, повернення та сплата доходів за кредитними угодами з нерезидентами, інвестиціями).

Перевірки валютних операцій свідчать про наявність кількох типових схем виведення капіталу.

Створення „поганої” дебіторської заборгованості за експортно-імпортними операціями строком понад три місяці.

У цьому разі для виведення капіталу використовуються переважно „фірми-метелики”, які зникають з місця реєстрації після проведення кількох операцій. Попередня оплата здійснюється на користь нерезидента, котрий має банківські рахунки насамперед у Латвії, де валютний контроль відсутній, банки не надають інформацію про клієнтів і не потрібні знання іноземної мови.

Слід зазначити, що дебіторська заборгованість понад три місяці виникає переважно за операціями, які не мають на меті виведення капіталу. Ненадходження виручки або невиконання нерезидентом зобов'язань поставки здебільшого пов'язані з абсолютно легальними причинами, і ця заборгованість ліквідується протягом наступних одного-двох місяців.

Сплата підвищених відсотків за позиками, отриманими від нерезидентів.

Прибутки від здійснення експортно-імпортних операцій накопичуються доміцильованою фірмою, а потім залучаються у господарський обіг України як позика від нерезидента. Обережні позичальники обмежуються реальними ринковими процентними ставками, які в Україні й так досить високі.

При цьому в Україну повертається не весь раніше виведений капітал. Залежно від прийнятного ступеня ризику та доходності власники інвестують його у різні види вкладень.

Використання платіжних сурогатів у розрахунках за експортовану продукцію.

Мова йде про використання векселів, можливість чого передбачено чинним законодавством. Вексель виставляється на користь нерезидента до часу виконання останнім зобов'язань за контрактом (йдеться переважно про надання послуг нематеріального характеру). Потім векселем оплачується експорт продукції, а грошова виручка після реалізації цієї продукції кінцевому покупцеві набуває нерезидентного статусу.

Особливістю всіх схем є повернення частки капіталу у вигляді позик та депозитів фізичних осіб, бо вітчизняних бізнесменів не влаштовують рівні доходності фінансових активів за кордоном.

Для стабільності національної валюти ризик утілення таких схем полягає в можливості швидкого виведення капіталу за наявності тієї чи іншої загрози. Якщо зважити, що заборгованість за позиками від нерезидентів становить 1-1,5 млрд. доларів США, ще близько 2 млрд. припадає на тривалу кредиторську заборгованість, а обсяги операцій на валютному ринку сягають 6-10 млрд. доларів, неважко оцінити ризик девальвації гривні в разі стрімкого зростання спекулятивного попиту на іноземну валюту [36].

Заходи, які вживає Національний банк України у періоди загострення ситуації на валютному ринку (обов'язковий продаж частки валютних надходжень, обмеження часу для укладення угод у рамках торговельної сесії, контроль за документами з боку уповноважених банків), не є нездоланним бар'єром для виведення капіталу, але суттєво ускладнюють розрахунки за легальними операціями.

Отже, система валютного контролю, заснована на попередньому контролі з боку уповноважених банків за валютними операціями клієнтів, як свідчить досвід восьми років практикування, є недостатньо ефективною.

По-перше, банки під загрозою юридичної відповідальності змушені виконувати невластиві їм функції контролю за операціями своїх клієнтів. Відповідальність же клієнтів порівняно невисока: вони несуть її лише в разі здійснення операцій, які потребують індивідуальної ліцензії, без наявності останньої та у випадку дебіторської заборгованості за операціями з нерезидентами тривалістю понад 90 днів. Банки можуть бути притягнуті до відповідальності, якщо за дорученнями клієнтів здійснюють операції, які не підлягають ліцензуванню. Тобто завжди існує загроза судового переслідування банків з боку клієнтів за невиконання їхніх законних доручень, якщо банки суворо дотримуються вимог органів валютного контролю, або застосування фінансових санкцій з боку НБУ, навіть у разі незначних помилок при здійсненні попереднього контролю.

По-друге, контролюючі органи, насамперед Національний банк України, не володіють інформацією про деякі операції - вона доступна лише підчас здійснення перевірок на місцях. Оскільки тривалість перевірки обмежена, операції перевіряються вибірково, отже операції з виведення капіталу виявляються доволі рідко. По-третє, система ліцензування викликає дуже багато нарікань (особливо операцій капітального характеру) при практично нульовому її результаті. Наявність офшорних юрисдикцій дає змогу вітчизняним підприємцям без порушень закону створювати закордонні активи. Процес реформування економіки - тривалий та суперечливий, особливо в Україні. Немає реальної можливості воднораз вирішити проблеми бюджетного дефіциту, структурної перебудови народного господарства, підвищення реальних прибутків домашніх господарств зі згладжуванням кричущої різниці в їх рівнях і таким чином швидко усунути першопричину відпливу капіталу. Тому країни змушені створювати систему валютного контролю з метою запобігання втечі національного капіталу при проведенні операцій між резидентами та нерезидентами.

Згідно зі Статутом МВФ сутність валютного контролю полягає в запровадженні адміністративних обмежень на неторговельні операції та операції капітального характеру з нерезидентами. Наявність валютного контролю означає жорстке втручання державних органів у валютний ринок і викликає занепокоєння та незадоволення його учасників (насамперед банків) і міжнародних організацій. Країни, які експортують капітал, відмовилися від валютного контролю у 1970-1980 роках. Вітчизняним законодавством передбачено здійснювання контролю за операціями з валютними цінностями на території України, які проводять як резиденти, так і нерезиденти. Крім того, деякі операції підлягають ліцензуванню. Це означає, що їх (насамперед операції з капіталом, неторговельні операції) можна здійснювати лише за умови попереднього дозволу Національного банку України. Одним із важливих напрямків модифікації валютного контролю в умовах глобалізації економіки є новий підхід до вирішення питання відносин з країнами, які мають офшорне законодавство. Це свідчить про посилення взаємозалежності національних валютних систем, проте, що окремі країни не в змозі „грати за своїми правилами”, які суперечать вимогам глобальних інтеграційних процесів.

В умовах глобального ринку держава вже не може ефективно виконувати функції гаранта, оскільки здатна регулювати лише діяльність національних учасників ринку. Вона фактично поступово перетворюється на звичайного учасника ринку, чиї зобов'язання (наприклад, державні цінні папери і національна валюта країни) котируються на ринку поряд із забов'язаннями приватних фірм.

Саме на такому розумінні базується валютний контроль, і в сучасних умовах від нього повинні виграти всі, в тому числі, як це на перший погляд не парадоксально, - й об'єкти такого контролю (країни-парії, офшорні зони, транснаціональні банки) [54].

3.3. Проблема „відмивання брудних грошей” та напрямки удосконалення валютного регулювання та контролю

Ризики для стабільності національної валюти не обмежуються відпливом капіталу за межі країни або в готівковий обіг. Проблеми можуть виникати й тоді, коли в країну надходить капітал із невизначених джерел.

Країни, економіка яких перебуває у процесі трансформації активно залучаються до незаконного обороту наркотичних речовин, зброї, торгівлі людьми та процесів „відмивання брудних грошей”. У цій сфері активно працює як національний криміналі тет, так і інтернаціональні злочинні угруповання, чия діяльність охоплює країни й континенти. Оскільки в цих операціях беруть участь як резиденти, так і нерезиденти, вони також знаходяться у сфері інтересів контролюючих органів, хоча пов'язані насамперед із надходженням капіталу.

Згідно з рекомендаціями Робочої групи з протидії „відмиванню” грошей (FATF) запобігання „відмиванню брудних грошей” - це виявлення джерел походження капіталу, в тому числі й того, що надходить до країни від нерезидентів, і застосування санкцій до власників, капітал яких утворився внаслідок злочинної діяльності [73].

Левова частка операцій між резидентами та нерезидентами здійснюється через банківську систему та інші фінансові установи. Таким чином, ризики втрати капіталу, які завжди притаманні банківській системі - кредитний, валютний, ринковий, операційний, незбалансованої ліквідності тощо, - доповнюються ризиком втрати зовнішніх банківських активів унаслідок блокування або примусового вилучення (конфіскації). Вольфсберзькі принципи ведення операцій із клієнтами чітко вказують, що крім міжнародних організацій та національних контролюючих органів і правоохоронних органів, проблемою „відмивання брудних грошей” переймаються також провідні приватні банківські установи світу [68].

Отже, для запобігання системній банківській кризі в Україні необхідно привести норми ведення операцій з клієнтами та контроль за ними до світових вимог і стандартів, тобто реорганізувати систему банківського нагляду і насамперед - валютного контролю.

Україна приєдналася до міжнародних конвенцій щодо протидії „відмиванню” грошових коштів і не входить до „чорного списку” країн, які недостатньо ведуть боротьбу з „відмиванням” грошей, як, наприклад, Росія чи Ізраїль. В Україні є обов'язковими ідентифікація клієнтів, зберігання банківських документів, контроль за валютними операціями з боку Національного банку України, заборона анонімних рахунків. Законом „Про банки і банківську діяльність” допускаються виключно іменні рахунки; визначено поняття „банківська таємниця” та порядок її розкриття, „відмивання брудних грошей”; установлено ознаки значних або сумнівних операцій. Невирішеною залишається проблема ідентифікації діяльності, пов'язаної з „відмиванням” грошей, та відповідальності за неї [2].

Не всі належно сприймають сувору необхідність таких заходів. Серед громадськості побутує думка, що банківська таємниця має пріоритет перед прозорістю банківських операцій. Такий підхід активно лобіюють Асоціація українських банків, деякі провідні банки України. Їх непокоїть насамперед звуження на 1-2 млрд. гривень ресурсної бази внаслідок закриття кодованих рахунків і переведення коштів у тіньовий обіг. Це справді так. Але зберігаючи кодовані рахунки, банки мусять усвідомлювати, що вони можуть втратити закордонні активи на кореспондентських рахунках в іноземних банках, насамперед у США. Відомо, як рішуче провідні країни світу відмовляються від обмежень, обумовлених необхідністю дотримуватися банківської таємниці, коли це стосується протидії „відмиванню” грошових коштів.

Управління закордонних активів США має право викликати будь-яку особу до федерального суду Нью-Йорка під загрозою конфіскації активів. Якщо врахувати, що в Україні понад 80% розрахунків із нерезидентами здійснюється саме в доларах США, то навіть загроза конфіскації або затримки міжнародних платежів призведе до значно більшого відпливу капіталу з банківської системи.

Слід зазначити, що країни, які відмовилися від валютного контролю як системи адміністративних обмежень на здійснення операцій із нерезидентами, водночас зберегли контролюючі органи або створили нові.

Так, згідно з рішенням Ради Європи Франція у 1989 році скасувала й офіційно не визнає наявності валютного контролю. Але відповідну структуру було збережено, рух капіталів відстежується. У 1990 році створено спеціальний орган, який накопичує інформацію про підозрілі фінансові операції - TRACFIN, укомплектований здебільшого фахівцями валютного контролю. При цьому вжито вичерпних заходів щодо запобігання витоку конфіденційної інформації або використання її для цілей, не пов'язаних із боротьбою з „відмиванням” грошей [38].

У США в 1990 році створено спеціальний орган, який у режимі реального часу відстежує всі фінансові трансакції - FinCEN. Він уповноважений координувати діяльність розвідувальних та поліцейських органів з метою запобігання „відмиванню” грошей.

У ФРН немає валютного контролю, проте при здійсненні переказів на суму понад 5 тисяч марок або й на меншу - про здійсненні операцій із країнами, які не входять до Європейського Союзу, - копія платіжного доручення згідно з параграфом 59 закону про зовнішньоекономічну діяльність надсилається до Німецького Федерального банку [80].

Гаслом для світового співтовариства є прозорість. Якщо раніше до злочинної діяльності, прибутки від якої заборонялося використовувати у легальному бізнесі, відносили виключно торгівлю наркотиками та зброєю, то сьогодні до них додали работоргівлю, корупцію, ухилення від сплати податків, розкрадання національних ресурсів. Країни - члени Організації з економічного співробітництва та розвитку (Organization for Economic Cooperation and Development) рішуче протидіють будь-яким способам обмежити боротьбу з використанням прибутків від злочинної діяльності, посилаючись на національне законодавство та банківську таємницю.

Вимоги національних законодавств провідних країн стосовно боротьби з „відмиванням” грошових коштів узагальнено в Типовому законі ООН щодо запобігання „відмиванню” грошей. Серед його основних пунктів:

- обмеження готівкових платежів певними сумами;

- створення відповідного органу, призначеного для збору, накопичення та аналізу інформації про міжнародні платежі й перекази (центральний банк, міністерство фінансів, митна адміністрація);

- вимоги до фінансових установ щодо ідентифікації клієнтів;

- заборона анонімних операцій;

- обов'язкова перевірка адреси та персональних документів;

- надання інформації про фінансові трансакції;

- зберігання документів щодо осіб клієнтів та здійснених операцій.

Особливо наголошується, що отриману інформацію можна передавати обмеженому колу користувачів (судовим та правоохоронним органам), аби цей орган не перетворився на додаток до податкового апарату.

Навіть країни із суворими вимогами щодо дотримання банківської таємниці (Швейцарія, офшорні юрисдикції) вживають заходів у руслі 40 рекомендацій Робочої групи з протидії „відмиванню” грошей (FATF). Жорсткішим стає законодавство стосовно відмивання коштів, знімаються обмеження щодо надання банківської інформації контролюючим та правоохоронним органам, розширюється міжнародне співробітництво. Одинадцять провідних банківських установ світу прийняли Кодекс поведінки приватних банків при здійсненні операцій з клієнтами, яким передбачено навіть збір конфіденційної інформації про клієнтів, тобто проведення банківськими службовцями оперативних заходів для з'ясування справжньої особи - власника активів та джерел походження коштів.

Банківська система України є складовою світової банківської системи. Тому для збереження її рівноваги й забезпечення поступального розвитку мусимо діяти за загальними правилами. Інакше дійде до ізоляції та цілковитого краху.

По-перше, спеціальним законом щодо протидії „відмиванню” грошових коштів слід визначити повноваження відповідного контролюючого органу в системі Національного банку України, який би отримував, накопичував, аналізував та передавав інформацію про міжнародні фінансові трансакції та валютні операції, надавав дозволи на здійснення окремих операцій, які мають ознаки сумнівності щодо дотримання норм чинного законодавства або умов їх проведення, контролював дотримання вимог цього закону фінансовими установами.

По-друге, фінансові установи та їхні працівники мають нести відповідальність лише в разі:

- невиконання вимог щодо ідентифікації та перевірки клієнтів;

- неподання спеціальному контролюючому органу Національного банка України інформації про здійснення міжнародних операцій або операцій з готівкою понад установлені обмеження;

- невиконання обов'язків щодо заяви про сумнівні операції, які потребують попереднього дозволу Національного банку України;

- невиконання вимог щодо зберігання документів, стосовно яких установлено строк зберігання;

- розголошення інформації щодо заяв про сумнівні операції.

Реформа має передбачати створення в НБУ спеціального органу, який підтримує базу даних про міжнародні операції фінансових установ. Це дасть змогу виявляти злочини, пов'язані з легалізацією кримінальних грошей, та ефективніше провадити курсову політику.

Функції спеціального контролюючого органу доцільно покласти на департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку України, який володіє усталеними технологіями та досвідом контролю за валютними операціями фінансових установ, взаємодіє з правоохоронними органами та банківськими установами, іншими контролюючими органами, має територіальні підрозділи. Департамент мусить стати посередником між фінансовою системою та спеціальними підрозділами, передаючи останнім лише ту інформацію, яку підтверджує наявність порушення законодавства.

Так, нині вже налагоджено обмін інформацією між Державною митною службою та Національним банком України. НБУ має інформацію про всі здійснені міжбанківські перекази у національній валюті. Відтак проблема полягає лише у зборі інформації щодо значних міжнародних переказів, які здійснюються поза Системою електронних платежів, її обробці та аналізі. Мета аналізу - з'ясувати джерела походження коштів на рахунках, з яких здійснюються міжнародні платежі, відстежити основні напрями фінансових потоків. Це, до речі, прислужиться також при складанні платіжного балансу в регіональному розрізі, визначенні дебіторської та кредиторської заборгованості за операціями з нерезидентами, дасть змогу не лише виявляти злочини, які здійснюються через фінансові установи, а й розробляти ефективні заходи для забезпечення внутрішньої та зовнішньої стабільності національної валюти.

РОЗДІЛ 4 ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ І ТЕХНОЛОГІЙ У БАНКІВСЬКІЙ СФЕРІ

4.1. Характеристика та стан інформаційних систем і технологій у банківській сфері. Стан інформаційних систем і технологій по здійсненню валютного контролю платежів і розрахунків в іноземній валюті, основні протиріччя та їх аналіз

Фінансова і банківська діяльність, як відомо, нерозривно пов'язані із загальним політичним і економічним станом держави. За останні роки в Україні відбувались процеси бурхливого розвитку банківського сектора. Тому банківська система у даний період викликає всебічний інтерес. Це якраз та галузь діяльності, де найбільш динамічно і активно йдуть реформи, і, насамперед, знаходять відображення всі позитивні та негативні явища, що відбуваються в економіці України. Тому банківський сектор економіки України, в цей час виявився чи не найбільший щодо використання в повсякденній практиці найсучасніших інформаційних технологій.

Автоматизована банківська система (АБС), в загальному вигляді, являє собою особливу форму організаційного управління сучасним банком на базі використання основних наукових і прикладних положень інформаційно-кібернитичного синтезу.

Сьогодні система фінансового та управлінського обліку без широкого використання новітніх інформаційних технологій не може розглядатися як закінчена і ефективна система, що дозволяє здійснювати управління сучасним банком на належному організаційному і технічному рівні. Саме тому, автоматизація облікових процедур залишається сьогодні одним з пріоритетних завдань розвитку засобів автоматизації в банківській системі України.

Використання сучасних інформаційних технологій в банку, як одного з основних інструментів підтримки і розвитку банківського бізнесу, базується на таких принципах:

- комплексний підхід до автоматизації широкого спектра банківських функцій і процедур при повній їх інтеграції, що дає можливість безперешкодного обміну інформацією між різними компонентами системи через деяке загальне інформаційне поле, а також забезпечує взаємозв'язок з іншими внутрішніми інформаційними системами;

- модульний принцип побудови, що дозволяє легко конфігурувати та адаптувати систему під конкретну організаційно-технологічну структуру банку;

- відкритість інформаційних технологій, що використовуються, здатних взаємодіяти з різними зовнішніми системами, забезпечувати вільний вибір програмно-технічної платформи та перенесення її на інші апаратні засоби;

- можливість моделювання банківських функцій і бізнес-процесів, з реалізацією їх алгоритмічного уявлення;

- наявність надійного захисту від несанкціонованого доступу ззовні, а також захист від непрофесійних дій і від негативного впливу непередбачених обставин;

- наявність надійної системи резервування і архівування даних в рамках всієї АБС.

Функціонування систем спирається на використання сучасних засобів обчислювальної техніки і повинно відображати ситемний підхід до автоматизації господарських управлінських процедур на основі таких видів забезпечення їх функціонування: технічне забезпечення, інформаційне, математичне, програмне, лінгвістичне, організаційне, методичне, ергономічне та правове.

Комплекс заходів з технічного забезпечення - це обгрунтування застосування тих або інших процедур інформаційної взаємодії в рамках деякої інформаційної системи необхідного переліку технічних засобів [83].

Інформаційне забезпечення функціонування систем автоматизації економічних процедур полягає у визначенні суті і кола завдань, що вирішуються в рамках даної системи, визначенні переліку користувачів і розмежування функціональних повноважень управлінського персоналу на базі організаційної структури підприємства.

Математичне забезпечення інформаційних систем являє собою сукупність математичних моделей і алгоритмів, що забезпечують як основу для побудови прикладних програм, інформаційну взаємодію всіх елементів даної системи.

Загальні вимоги до системного і прикладного програмного забезпечення визначаються складом технічних засобів, технологічними, організаціно-методологічними особливостями функціонування даної інформаційної системи.

Лінгвістичне забезпечення інформаційних систем визначає загальну методологію користувача з системою.

Організаційне забезпечення інформаційних систем - це комплекс нормативно-довідкових документів, що регламентують діяльність користувачів і обслуговуючого персоналу системи, що визначають функції і завдання кожного фахівця на своєму робочому місці [74].

Методичне забезпечення інформаційних систем складається з комплексу методичних вказівок, рекомендацій і положень щодо впровадження експлуатації і супроводу інформаційної системи у вигляді контекстнозалежних електронних довідкових і повчальних підсистем.

Ергономічне забезпечення - це комплекс організаційних і технологічних заходів, що забезпечують комфортні умови експлуатації інформаційної системи, що зменшують негативні впливи на людину зі сторони комплексу технічних засобів системи.

Правове забезпечення інформаційних систем - це система нормативно-правових документів, що визначають права та обов'язки користувачів і обслуговуючого персоналу системи в умовах функціонування інформаційної системи, як окремого підприємства або установи, так і загального правового простору. Національний банк України, як орган кредитно-грошового регулювання і кредитор останньої інстанції, несе відповідальність за підтримання стабільності (надійності, безпеки та ефективності) у фінансовій системі, важливим елементом якої є платіжна система.

НБУ займає центральне місце в платіжній системі завдяки своєму подвійному завданню: надавати загальнокорисні послуги від імені всіх банківських установ та бути посередником при виконанні міжбанківських розрахунків.

Валютні операції відіграють важливу роль у діяльності банківських установ. Вони здійснюються в комерційних банках та їх філіях, на міжбанківській валютній біржі та в інших фінансових установах. Контролюють і регулюють операції з валютою структурні підрозділи НБУ.

Щоб підвищити ефективність роботи зазначених підрозділів і оперативність обліку валюти, уникнути помилок, а також мати змогу діставати необхідну інформацію для контролю та приймати рішення під час регулювання валютних операцій, у ОДБ відокремлюють підсистему “Валюта”. З її допомогою облік операцій з іноземною валютою можна організувати так, що за кожним кодом валюти та кожним клієнтом відкривається окремий особовий рахунок. За вільно конвертованими валютами клієнтам банку може бути відкрито один мультивалютний рахунок.

Важливою особливістю зазначеної підсистеми є те, що одночасно із занесенням до регістрів бухгалтерського обліку валютних документів відображається проведення за рахунками гривневого покриття в національній валюті згідно з курсом на початок операційного дня. Це дозволяє на будь-який час отримати консолідований баланс, що включає суми на рахунках гривневого покриття як еквівалент валютних коштів, що перебувають у банку.

На практиці існують два підходи до організації автоматизованого обліку валютних операцій. Перший полягає в тому, що валютні операцій обліковуються протягом дня за допомогою окремого програмного комплексу ОДБ, а наприкінці дня формується консолідований баланс. Другий, прогресивніший підхід означає, що рух коштів у національній та іноземній валютах обліковується за допомогою одного ОДБ. Згідно із цим підходом обробляють інформацію в банківських системах розвинених країн. У такому разі в пакеті ОДБ усі програми з обслуговування особливих рахунків і формування звітності працюють для підрахування національної та іноземної валюти. Крім того, в ОДБ є ряд засобів, які призначені виключно для роботи з іноземною валютою. Вони здебільшого підпорядковані в ієрархії меню пакета ОДБ пункту “Валютні операції”, куди входять такі підпункти:

нормативно-довідкова інформація щодо валюти;

введення, оплата, пошук і редагування валютних документів;

автоматизація обліку операцій в обмінних пунктах;

котирування (переоцінювання залишків на валютних рахунках у разі зміни курсів валют);

нарахування процентів за валютою;

засоби для інсталяції та спеціальні регламенти за валютними операціями;

нагромадження даних і формування вихідних норм за валютою.

Зазначені функції в ІБС виконуються за допомогою таких автоматизованих робочих місць: АРМ операціоніста, АРМ технолога чи адміністратора БД, АРМ касира, АРМ бухгалтера, АРМ спеціаліста валютного відділу, АРМ керівників.

На окремі АРМ можуть виводитися завдання обробки даних про валюту, які не введені до головного меню. Наприклад, на АРМ фахівця валютного відділу виконуються завдання визначення попиту (та пропозиції) на валюту і т.ін. В ієрархії меню функції наводяться в тій послідовності, в якій найчастіше до них звертаються, а вивчити їх доцільно в послідовності, яку закладено в технології виконання.

Першим етапом в технології є налагодження керуючих параметрів підсистеми, виконуване для встановлення режимів роботи в підсистемі “Валюта”. Початкове значення параметрів завантажується в БД під час установлення програмних модулів.

У разі закритого ОДБ параметри змінюються через меню за ієрархією (ланцюжком) “Підсистема “Валюта”” “Параметри системи” “Налагодження системи”. Перелік і зміст параметрів визначає розробник системи. Сукупність параметрів можна розбити на три групи.

Першу групу становлять коди валют для консолідованого балансу; перелік балансових рахунків, за якими не слід виконувати котирування; назва файла для вводу курсів валют; назва файла для вводу залишків на валютних рахунках і т. ін.

Другу групу утворюють параметри спеціальних регламентів щодо валюти, які визначають відповідність між рахунками, використовуваними для виконання проводок з відображення валютних операцій на бухгалтерських рахунках.

Третя група - це параметри складання валютних документів, таких як валютні виписки, валютний баланс та інші форми бухгалтерської і статистичної звітності.

Нормативно - довідкова інформація щодо валюти вводиться, коригується і видається користувачеві через пункт меню “Довідник валют”, котрий надає доступ до довідників валют, країн, курсів валют, банків, які працюють з валютою, платників і одержувачів коштів у форматі SWIFT, клієнтів, відкритих валютних особових рахунків, банківських операцій, балансових рахунків і т. ін. Технологія формування і підтримання зазначених довідників аналогічна застосовуваній під час обліку національної валюти.

Нагромадження даних, формування вихідних (звітних) форм є найважливішим етапом технологій автоматизованого обліку й регулювання валютних операцій.

Нагромадження даних про валютні операції здійснюється протягом дня у БД обмінних пунктів, у файлах оперативної інформації, що формуються пакетом програм ОДБ у філіях чи головних банках. На підставі цих даних можна отримати відповіді на запити, а також аналітичні таблиці про поточний стан обігу валютних коштів, залишки коштів на валютних рахунках клієнтів та інші зведення. Наприкінці робочого дня, коли закрито пакет “Операційний день банку”, оперативна інформація надходить до архівної БД і формуються бухгалтерські та статистичні зведення й звіти. Ці документи охоплюють інформацію за день або за деякий інший календарний період. Вони поділяються на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні вихідні документи формуються на моніторах АРМ фахівців та керівників і при потребі роздруковуються. До таких документів належать зведення про купівлю/продаж валюти, інформація про рух і залишки коштів на валютних рахунках, реєстр ордерів валютного відділу, відомості про валютні ресурси тощо. Ці документи використовуються для аналізу валютних операцій і прийняття управлінських рішень.

Зовнішні вихідні документи передають клієнтам НБУ, податковій інспекції та іншим державним структурам. Вони спочатку видаються на монітор фахівців для аналізу, а далі надсилаються до відповідних структур у вигляді виписок з валютних рахунків для клієнтів, звітних файлів для НБУ чи звітних паперових документів або файлів для податкової адміністрації.

Виписки з валютних особових рахунків клієнтів формують щодня у двох примірниках, один з яких передається клієнтові, а другий залишається в банку як архівний документ. Кожна виписка включає такі реквізити:

назва банку;

дата і час формування звіту;

номер особового рахунку;

назва організації (власника коштів);

назва і код валюти;

курс цієї валюти;

вхідний залишок;

обороти й сальдо на рахунку в іноземній валюті і національній валюті;

проведені документи (вид операції);

МФО кореспондента;

особовий рахунок кореспондента;

номер документа;

сума за документом в іноземній і національній валюті.

Виписка за валютними особовими рахунками формується в кількох режимах. Так, у режимі «Виконавець» формуються виписки для кожного виконавця за закріпленими за ним рахунками. У режимі «Клієнт» видаються виписки за всіма чи зазначеними клієнтами. У режимі «Банк-Клієнт» формуються виписки, які надсилаються клієнтам по каналах зв'язку. Виписки можуть формуватися за попередній операційний день, на зазначену дату чи будь-який період.

Особливу групу вихідних документів становлять пробний баланс, звітний баланс, оборотно-сальдова відомість у валюті, консолідований баланс. Звітний баланс формується за поточний день за вказаним кодом валюти чи за всіма валютами. Протягом дня (під кінець) формується пробний баланс для попереднього аналізу. Остаточний варіант балансу складається після закриття операційного дня. Усі пакети ОДБ, що використовуються у банках, дають змогу складати баланс за поточний день, баланс на задану дату, баланс за вказаний період.

Зауважу, що комп'ютерні системи дозволяють формувати на моніторі сальдовий і оборотно-сальдовий баланс, який на практиці часто називають оборотно-сальдовою відомістю.

Заключною процедурою процесу обробки даних засобами пакета ОБД є складання консолідованого балансу. Спочатку складається пробний консолідований баланс для оперативного аналізу інформації, а після закриття операційного дня видається остаточна форма консолідованого балансу. Баланс формується за всіма валютними рахунками так, що суми перераховуються в одну валюту, код якої необхідно вказати у вхідних параметрах режиму.

Для обліку валютних операцій і формування відповідних вихідних документів використовується АРМ:

- операціоніста валютного відділу - ведуться валютні рахунки клієнтів, рахунки підзвітних осіб (касирів пунктів обміну валюти), виконується введення первинних платіжних документів і формування відповідних файлів первинних даних, проводяться експортно-імпортні операції, контролюється розподільчий рахунок і т. ін.;

- технолога валютного відділу - виконуються операції зі встановлення курсів валют, переоцінювання валют, передачі на оплату всіх введених бухгалтерських документів, проведення змін залишків на рахунках та операції із закриття ОДБ;

- операціоніста ОДБ - функції, аналогічні тим, які виконує операціоніст валютного відділу (їм підпорядковані спільні рахунки, що їх вони безпосередньо контролюють).

Формування звітності і друкування вихідних форм - складаються баланс, оборотно-сальдові відомість, меморіальні ордери за особовими рахунками клієнтів.

За допомогою пакета «АРМ статистична звітність» формуються звітні файли, а саме: 01 - дані про залишки на рахунках (щоденний); 39 - дані про курс та обсяги операцій з іноземною валютою (щоденний); 40 - дані про рух коштів на кореспондентських рахунках іноземних банків в Україні (щоденний) та інші звітні файли.

Сформовані звітні файли - щоденні і ті, що характеризують валютні операції за місяць, квартал і рік, - передаються засобами електронної пошти до Регіонального управління НБУ, а після узагальнення - до валютного управління центрального апарату НБУ, де за їх даними аналізуються та регулюються валютні операції.

Система СВІФТ - типовий приклад використання мережі пакетної комутації. Дані передаються по мережі у вигляді структурованих повідомлень, кожне з яких призначено для використання певної фінансової операції. Для кожного підімкненого вузла та банку система індивідуально підтверджує приймання повідомлення та його обробку.

Особливістю СВІФТ є використання єдиних для всіх користувачів правил і понять. Єдина ділова мова поряд із можливістю ввімкнення користувачів у єдину всесвітню мережу телекомунікацій перетворюють цю систему на важливий інтеграційний чинник сучасного фінансового світу. Розроблені типи повідомлень охоплюють сферу переміщення платежів клієнтів, міжбанківський рух платежів, дані про торгівлю грошима та валютою, виписки з поточних рахунків банків тощо.

Усі платіжні повідомлення вводяться в систему у стандартному форматі, який спрощує автоматизовану обробку повідомлень та їх розуміння одержувачем, виключаючи можливість різного тлумачення повідомлень відправником і одержувачем. Переваги стандартизації настільки очевидні, що стандартні тексти повідомлень СВІФТ стають стандартами “де-фактор” для фінансових повідомлень.

Для забезпечення єдності підходу всі повідомлення поділено на 11 (0,1,…,9, п) категорій, які охоплюють понад 130 типів повідомлень. До категорії 0 належать системні повідомлення, які дають змогу взаємодіяти системі з користувачем. Такі повідомлення застосовуються для запитів щодо певних дій і отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у базі даних, для навчальних і тренувальних цілей. СВІФТ може надсилати запити й очікувати відповіді на них користувача або інформувати його про стан системи, про її оновлення, появу нових послуг тощо.

До категорії 1-9 належать типи повідомлень, які призначено для визначення операцій, безпосередньо пов'язаних із банківською діяльністю. Категорії мають таке призначення:

- операції з обслуговування клієнтів;

- міжбанківські операції;

- валютні операції;

- акредитиви;

- цінні папери;

- операції з дорогоцінними металами;

- документальний кредит;

- дорожні чеки;

- спеціальні повідомлення, пов'язані з банківськими операціями

(запит, звіт, підтвердження тощо).

Категорія п містить повідомлення загальної групи.

Будь-яке повідомлення в системі СВІФТ утворюється з чотирьох складових: заголовок, текст, посвідчення і закінчення.

Заголовок містить адресну інформацію, необхідну для доставлення повідомлення, зокрема код одержувача (11знаків), код термінала-відправника, (поточний п'ятисимвольний номер, який виконує контрольну та захисну функції), трисимвольний код типу повідомлення і т. ін.

Тип повідомлення в системі визначається його трицифровим номером, в якому перша цифра визначає номер категорії, а останні дві - номер типу в категорії. Наприклад, код повідомлення 100 означає операцію “переказ за дорученням клієнта”; 200 - переказ за рахунок коштів банку; 300 - підтвердження валютної угоди тощо. Код X99 у всіх категоріях означає вільний формат [83].

Кожна категорія має свою групу типів повідомлень. Кількість типів повідомлень за категоріями різна. Наприклад, категорії 5 відповідає група в 16 типів повідомлень, а категорії 4-18 типів повідомлень.

Текст банківського повідомлення складається з послідовності полів, які заздалегідь пронумеровані двоцифровими кодами. Скажімо,32 - сума, 70 - призначення платежу, 71 - за чий рахунок комісія, її сума тощо. Залежно від типу повідомлення поля можуть бути обов'язково заповнюваними або заповнюваними за вибором.

Посвідчення має гарантувати, що текст повідомлення не може бути спотворений у процесі передавання. Фактично посвідчення відіграє роль “конрольної суми” і є, по суті, електронним підписом повідомлення.

Остання складова повідомлення - закінчення, слугує для визначення кінця повідомлення.

Структура системи СВІФТ має два рівні. На верхньому (першому) рівні вона містить два Операційні центри - ОЦ, один з яких розташований у США, а інший у Голландії. Другий рівень утворюють регіональні процесори (РП), які розміщені в більшості країн, чиї банки вступили до СВІФТ. Україна разом із деякими іншими країнами Східної Європи підімкнена до австрійського РП.

ОЦ становлять ядро системи й пов'язані з відповідними регіональними процесорами та між собою. Користувачі, включаючись до системи, з'єднуються з відповідним РП по виділених каналах зв'язку. Кожний РП відіграє роль концентратора повідомлень, через який останні передаються до ОЦ.

Обидва ОЦ мають продубльоване устаткування, зокрема по дві ЕОМ (прцесори) управління системою (ПУС). На ОЦ один такий процесор обробляє потік повідомлень, а другий виконує функції захисту й перебуває в режимі очікування. Надійність роботи ОЦ при цьому оцінюється в 99,995%.

До основних функцій ОЦ можна віднести ще й такі: збір інформації про роботу апаратури та програмного забезпечення СВІФТ (утому числі й про збої та поломки); управління процесом відновлення після збоїв; динамічний розподіл ресурсів системи та розсилання нового програмного забезпечення і баз даних.

Для зв'язку РП із ОЦ використовуються виділені міжнародні лінії передавання даних. Зв'язок між ОЦ здійснюється по підводних і космічних каналах, причому СВІФТ має для цього власний геостаціонарний супутник над територією США.

Із термінала банку - учасника системи через модем по національній мережі передавання даних повідомлення надходить до РП. Відповідність за перевірку, достовірність і правильність такого повідомлення покладається на зазначені банки.

До основних функцій РП належать також:

контроль правильності вхідних повідомлень;

перевірка посвідчень (контрольних сум) повідомлень;

- передавання позитивних або негативних підтверджень користувачам.

Усі користувачі системи мають свою адресу, за якою вони й відомі системі. Кожна така адреса відповідає певному основному РП, а саме тому, через вузол якого вона входить до системи.

У системі передавання та зберігання повідомлень належать до функцій маршрутних процесорів - МП. На них покладено головне обчислювальне навантаження в мережі СВІФТ. За потребою до системи підмикають додаткові МП для збільшення сумарної пропускної здатності [83].

4.2. Перспективи створення та розвитку сучасних інформаційних систем і технологій у банківській сфері

Найголовнішою вимогою, що пред'являється сьогодні до автоматизованих банківських систем, є забезпечення користувачів доступом до сховищ даних в реальному режимі часу.

Сьогодні будь-яка система управління корпоративними інформаційними ресурсами повинна будуватися на використанні новітніх технологій введення і збереження даних, а також на застосуванні сучасних програмно-технологічних систем доступу до них. У зв'язку з цим найбільш перспективним рішенням було б використання для введення інформації новітніх цифрових пристроїв. До таких пристроїв можна віднести цифрові фото-відеокамери, універсальні копіювальні апарати, які суміщають у собі крім функцій власне копіювального апарату, також функції сканера і друкуючого пристрою. Використання такої апаратури разом з відповідними програмними засобами передбачає суттєві вигоди з точки зору побудови систем управління інформаційним простором будь-якої міри складності.

Найбільш перспективним може стати застосування так званих інтрамереж, як основоположної технології доступу до корпоративних інформаційних ресурсів установи, Web i Internet-технології, у вигляді корпоративних Internet мереж.

Об'єднання в єдину інформаційну систему новітніх методів формування первинних інформаційних ресурсів на основі використання цифрової техніки, сучасних методів доступу до мультимедійних даних, застосовуючи принципово нові способи і алгоритми їх обробки на основі Internet i Web технологій, є на сьогоднішній день найбільш перспективним напрямом розвитку інформаційних технологій.

Система міжбанківських електронних платежів НБУ України дедалі вдосконалюється й розвивається. Підвищується ступінь захищеності даних і зростає надійність роботи системи, програмні системи криптографування замінюються на апаратні засоби захисту, створюються й впроваджуюються засоби перехресного захисту електронних платежів - накладання “електронного підпису” на документі різними виконавцями і таке інше.

Триває також створення в Україні на основі існуючої СЕП платіжної системи нового покоління (ПСНП), яка має враховувати перспективні потреби банківської сфери України та світовий досвід.

У ПСНП можна буде здійснювати грошові перекази в режимі реального часу і працювати в пакетному режимі.

У новій системі буде також забезпечено можливість виходу в міжбанківську платіжну систему SWIFT, платіжні системи країн СНД. ПСНП матиме інтерфейс з усіма загальнодержавними електронними системами розрахунків, які застосовуватимуться на теріторії України в майбутньому (система фондового ринку, національна система масових електронних платежів із використанням розрахункоих карток тощо).

На сучасному етапі розвитку суспільства основним капіталом будь-якої організації або установи є їх інтелектуальна та інформаційна власність. Створення і використання інформаційних систем управління корпоративними інформаційними ресурсами дозволить не тільки підтримувати рівень інформаційного капіталу на належному рівні, але і розвивати його на абсолютно нових принципах. Цінність таких систем не лише у вдосконаленні засобів з'вязку, методів доступу до даних, впровадженні мультимедійних інтерактивних систем використання інформації, збільшенні продуктивності праці та поширенні безпаперових технологій. Такі системи здатні повністю змінити структуру виробничих взаємовідносин у такій установі, як сучасний банк.

4.3. Основні задачі та вимоги до систем захисту банківської інформації

Система інформаційного захисту - єдина сукупність правових і морально-етичних норм, організаціних (адміністративних) заходів та програмно-технічних засобів, які спрямовані на протидію загрозам для інформаційної системи і метою яких є мінімізація можливих збитків користувачів і власників системи.

Створення надійної системи захисту інформації можна розділити на чотири основних етапи:

- аналіз можливих загроз;

- розробка і планування системи захисту інформації;

- реалізація системи захисту;

- супроводження системи захисту під час експлуатації інформаційної системи.

Усі етапи нерозривно пов'язані між собою. У процесі впровадження та експлуатації платіжної системи необхідно постійно аналізувати достатність системи захисту та можливість виникнення загроз, які не були враховані під час першого етапу. Тому процес створення системи захисту є постійним і потребує уваги та безперервного ретельного аналізу роботи платіжної системи.

Аналіз можливих загроз - це вибір із усієї безлічі можливих впливів на систему лише таких, які реально можуть виникати і наносити значні збитки.

На етапі розробки (планування) система захисту формується у вигляді єдиної сукупності заходів різного плану для протидії можливим загрозам. Вони включають:

- правові заходи: закони, укази та інші нормативні документи, які регламентують правила роботи з платіжною інформацією, що обробляється, накопичується та зберігається в системі, та відповідальність за порушення цих правил;

- морально-етичні заходи: норми поведінки учасників розрахунків та обслуговуючого персоналу;

- адміністративні заходи: заходи організаційного характеру, які регламентують процес функціонування системи обробки платіжної інформації, використання її ресурсів, діяльність персоналу тощо. До них можна віднести: розробку правил обробки інформації, проектування будівель для розміщення платіжних систем з урахуванням впливу зовнішнього середовища під час стихійних лих, пожеж тощо; відбір персоналу; організацію пропускного режиму до приміщень; організацію обліку, зберігання і знищення документів та носіїв з конфіденційною інформацією; організацію розподілу доступу і зберігання паролів, криптографічних ключів; організацію підготовки користувачів і персоналу та контролю за їх роботою; сертифікацію технічних та програмних засобів;

- фізичні заходи захисту, які включають охорону приміщень, техніки та персоналу платіжної системи;

- технічні (апаратно-програмні та програмні) засоби захисту, які самостійно або в комплексі з іншими засобами забезпечують функції захисту: ідентифікацію й автентифікацію користувачів, розподіл доступу, реєстрацію основних подій роботи системи, криптографічні функції та ін.

На етапі реалізації системи захисту виготовляються, обладнуються, встановлюються та настроюються засоби захисту, які були заплановані на попередньому етапі.

Для платіжних систем можна визначити такі основні принципи створення системи захисту:

- конфіденційність, тобто гарантія, що інформація надається тільки авторизованим користувачам;

- цілісність, тобто гарантія, що інформація не може бути несанкціоновано змінена;

- доступність і безперервність роботи системи, тобто гарантія, що достовірна інформація буде доступна, коли це потрібно.

Розробка політики безпеки і системи захисту повинна також ураховувати особливості самої платіжної системи, а саме:

- організаційну структуру і технологію роботи платіжної системи;

- обсяг і характер інформаційних потоків;

- кількість учасників;

- кількість і характер функцій, що виконуються платіжною системою;

- кількість і функціональні обов'язки персоналу.

Тому не можна просто копіювати будь-яку систему захисту або політику безпеки іншої платіжної системи.

Після визначення основних принципів розробки політики безпеки необхідно уважно проаналізувати основні типи загроз, найбільш уразливі місця системи, де вони можуть виникати, та визначити втрати, до яких можуть призводити порушення.

Основними типами загроз для платіжних систем є:

- неавторизоване проникнення до системи, несанкціонована модифікація або знищення інформації;

- ненавмисна модифікація або знищення інформації;

- недоставка або помилкова доставка інформації;

- затримка або погіршення обслуговування.

Загроза неавторизованого проникнення до системи включає усі типи несанкціонованого доступу, у тому числі: фальсифікація санкції на доступ, неправомірне використання паролів, спроби працювати від імені іншої особи, несанціоноване використання носіїв даних, перехоплення повідомлень у каналах зв'язку, вірусні атаки тощо. Загроза ненавмисної модифікації виникає унаслідок помилок у програмному забезпеченні, апаратних збоїв, помилок персоналу і користувачів. Затримка або погіршення обслуговування можуть призвести до втрати коштів за рахунок штрафних санкцій і, що найважливіше, до втрати довіри до платіжної системи.

Враховуючи основні загрози щодо платіжної системи, легко виділити найбільш вразливі місця в системі. Це, в першу чергу, - персонал, який обслуговує платіжну систему, та її користувачі. Далі - апаратні засоби, прикладне програмне забезпечення та загальне програмне забезпечення на усіх етапах обробки платежів, включаючи операційні середовища і телекомунаційну мережу.

Основним принципом реалізації політики безпеки платіжних систем можна визначити нерозривність захисту платіжних документів на усіх етапах її обробки: підготовки, відправки каналами зв'язку, прийому та обробки документа, списання або зарахування грошей відповідно до отриманного документа тощо.

Будь-яка надійна система захисту інформації не працюватиме належним чином без створення правового та соціально-етичного середовища її роботи. Для нормального функціонування платіжної системи повинні бути створені та введені в дію закони та підзаконні акти, які регламентують правила роботи з платіжною системою і платіжною інформацією, що обробляється, накопичується і зберігається в системі.

Комплексне впровадження підсистем “Валютна біржа” (облік і виконання заявок клієнтів на купівлю-продаж валюти) та “Валютний ділінг” (облік і ведення угод “спот” і “форвард”) дасть змогу завершити автоматизацію обліку практично всіх валютних операцій банку. Оскільки інформація про курси угоди передаватиметься до ОДБ із перелічених вище систем автоматично, відпадає необхідність у додатковому введенні даних про угоду в оплачені валютні документи. Таким чином, весь процес обліку і розрахунку реалізованого фінансового результату за операціями з валютою та формування звітності буде повністю автоматизовано.

Запровадження нових інформаційних технологій дало змогу на основі зведеної аналітичної бази даних застосовувати принципово нові підходи до організації та проведення розрахунків, необхідних для аналізу результатів діяльності банку і прийняття управлінських рішень.

РОЗДІЛ 5 ПРАВОВІ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ, ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ В БАНКІВСЬКІЙ УСТАНОВІ

5.1. Аналіз санітарно-гігієнічних умов праці в валютному відділі Миколаївський філіії АКБ “Форум”

Основним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України “Про охорону праці”, дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності.

Миколаївська філія АКБ ”Форум” розташована в будівлі, яка має чотири поверхи та збудована з вапняку.

Філія займає два поверхи, загальгою площею 217 м2.

Валютний відділ знаходиться на першому поверсі та займає площу

14,95м2 , висота стін становлює 3м. У валютному відділі працює дві особи -економіст та начальник валютного відділу. Знайдемо площу та об'єм приміщення на одного працюючого:

S = 2,3*6,5 = 14,95м2, на одного працюючого S1 = 7,48м2;

V = 14,95*3 = 44,85м3, на одного працюючого V1 = 22,43м3.

Згідно вимогам БНіП ІІ-90-81, СН 512-78, ДСанПіН 3.3.2.007-98, площа та об'єм приміщення на одного працівника повинні складати відповідно 6м2 та 20м3. Приміщення валютного відділу відповідає цим вимогам.

Стіни відділу пофарбовані білою фарбою та зроблені з гіпсокартону, підлога вкрита лінолеумом, що дозволяє зменшити рівень шуму у приміщенні, але не є небезпечним у пожежному відношенні.

У валютному відділі розташовані сучасні та зручні меблі, що дозволяє працівникам відчувати себе комфортно та зручно на робочому місці.

Температура повітря у валютному відділі підтримується постійна, у межах 18оС, за рахунок використання кондиціонеру “FUNAI”.

Вентиляція повітря у валютному відділі звичайна - у зимовий час, за рахунок різниці питомої ваги теплого повітря, що знаходиться усередині приміщення, і більш холодного ззовні, а також за рахунок вітру природна вентиляція створює необхідний повітряний обмін. У літню пору використовується кондиціонер, (тобто примусова вентиляція) який забезпечує постійність температури, відносної вологості, рухливості і чистоти повітря.

У разі потреби ветиляція може здійснюватися через вікно.

Система опалення банку відповідає нормам та здійснюється автономно, теплоносієм є нагріта вода, що дозволяє підтримувати на протязі опалювального сезону відносну вологість у межах 40-45%.

Штучне освітлення в помешканнях експлуатації моніторів і ПЕВМ здійснюється системою загального рівномірного освітлення. Припускається використання місцевого освітлення, призначеного для освітлення зони розташування документів.

Для освітлення валютного відділу застосовуються три світильники типу БК потужністю 100Вт. У кожному світильнику встановлено 4 лампи розжарювання.

Природне освітлення здійснюється через вікно, яке обладнанно горизонтальними жалюзі для захисту від сонячного випромінювання.

Завдяки використанню сучасного обладнання, співробітники банку захищені від електромагнітного випромінювання та шуму.

Санітарно-побутові приміщення відокремлені від робочої території та відповідають всім санітарно-гігієгічним нормам.

Основні параметри санітарно-гігієнічних умов праці у валютному відділі надано в табл. 5.4

Таблиця 5.4 Параметри санітарно-гігієнічних умов праці

Як свідчать дані таблиці, санітарно-гігієнічні умови праці у валютному відділі МФ АКБ “Форум” відповідають встановленим нормам.

5.2. Техніка безпеки та протипожежна профілактика

В приміщенні валютного відділу встановлено два комп'ютери марки Intel, процесор РIII 667 з моніторами 15 дюймів моделі Samsung SyncMaster 550S, які мають максимально можливе розрішення 1024 на 768 точок. Дана модель монітору має антиблікове та захисне від електромагнітних випромінювань покриття. Тобто комп'ютерна техніка відповідає сучасним вимогам.

Комп'ютери розміщено згідно вимогам санітарних норм; відстань від стіни до задньої стінки монітора не менше одного метра, відстань між робочим місцем працівника та екраном монітора складає біля 50см.

Приміщення обладнано трьома розетками. Розетки розміщено на відстані 30см від підлоги.

Для захисту від враження електричним струмом розетки приміщення обладнано заземленням. Заземлення відповідає вимогам “Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів”.

Електробезпечність - система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого і небезпечного впливу електричного струму. Якщо відносити дане помешкання до класу електробезпечності - це помешкання “без підвищеної небезпеки”.

Електропровідка розташована в спеціальних жолобах і трубах, захищаючих від ушкоджень. У місцях найбільш пожежнобезпечних вона цілком ізольована від випадкового доторку людей до струмоведучих частин. Розміщення устаткування (комп'ютери, факси, модеми, принтери, калькулятори, годинники) відповідають нормам проектування.

Усі приміщення філії обладнанні протипожежною сигналізацією, у кожному розміщений план евакуації на случай пожежі.

Філія має Загальну інструкцію про заходи пожежної безпеки у будівлі та на території Миколаївської філії АКБ “Форум”.

Всі, кого приймають на роботу повинні бути проінструктовані з пожежної безпеки, про що має бути зроблений запис у книзі інструктажу.

В установі регулярно проводяться навчання та інструктажі з техніки безпеки.

Види інструктажів:

а) вступний - ознайомлення з загальними питаннями БП, проводить

інженер безпеки праці;

б) первинний - ознайомлення з конкретними видами безпеки праці на

даному підприємстві на даному робочому місці, проводить керівник відділу;

в) повторний - повторити інформацію первинного інструктажу,

періодичністю 1 раз у півроку, проводить керівник відділу;

г) позаплановий - проводить керівник робіт у тому випадку, коли

мають місце зміни в технологічному процесі при надходженні нового обладнання, після того як відбувся нещасний випадок і при перервах у роботі, що перевищують установлені;

д) цільовий - при виконанні робіт, не пов'язаних з основним фахом, проводить керівник відділу.

У банку розроблена і розміщена на видному місці план-схема евакуації людей на випадок пожежі.

Шляхи евакуації службовців (коридори, тамбури, виходи) мають бути вільні та відповідно позначені.

Банк забезпечується вогнегасниками з розрахунку 1 на 1002 м, використовуються вогнегасники вуглекислотні ОУ, ОА і системи автоматичного газового пожежегасіння, у якій використовується фреон як вогнегасячий засіб.

Усі працівники банку вміють користуватися вогнегасниками. Меблі та обладнання розміщені таким чином, щоб забезпечувався вільний евакуаційний прохід до дверей виходу з приміщення (завширшки не менше 1 м.).

Будівля МФ АКБ “Форум” і ті відділи, в яких розташовується ЕОМ, мають не нижче за II міри вогнестійкості, що відповідає вимогам.

5.3. Розрахунок-аналіз штучного освітлення у приміщенні валютного відділу МФ АКБ “Форум”

При перевірці відповідності освітленності в приміщенні нормативному освітленню, коли відома кількість світильників, ламп, їх тип та потужність, фактичну освітленність у приміщенні визначаємо за формулою:

N*Fл*n*И

Еф=------------------ лк, (5.1)

S*z*kз

де N = 4 - число світильників;

Fл = 1630 - світловий потік лампи;

n = 4 - число ламп у світильнику;

S = 14 кв м - площа освітлюваного приміщення;

z = 1,15 - коефіцієнт нерівномірності для ламп розжарювання;

kз - коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості через забруднення і старіння лампи, значення k приймаємо рівним 1,3 для ламп розжарювання за БНіП -4 - 79;

И - коефіцієнт використання освітлювальної установки.

Для визначення И необхідно знати тип світильника, індекс приміщення і коефіцієнт відбиття світлового потоку від стелі, стін і підлоги. Так як тип світильника і коефіцієнти відображення світлового потоку відомі, то для визначення И необхідно розрахувати значення індексу приміщення i. Індекс приміщення і визначається рівнянням:

А*В

і = -------------------, (5.2)

hn* (A+B)

де А і В - відповідно довжина і ширина приміщення в м,

hn - висота підвісу, що визначається висотою приміщення (Н,м), відстанню від світильника до стелі (hc,м) і висотою умовної робочої поверхні (hp=0,8м) за формулою:

hn = H - hc - hp = 3,00 - 0,7 - 0,8 = 1,5 м

Підставляємо отримані значення hn у формулу для визначення індексу приміщення і знаходимо:

 7*2

і = --------------- = 1,04

1,5 * (7+2)

З додатку 14 методичних вказівок до виконання V розділу дипломної роботи визначаємо коефіцієнт використання освітлювальної установки, що дорівнює И = 0,5. Підставляємо всі знайдені величини у формулу для Еф :

1630*3*4*0,5

Еф = --------------------- = 408,86 лк.

16*1,15*1,3

Отримана величина Еф більша, ніж нормативне значення Е н = 400 лк , тому рівень штучного освітлення у валютному відділі відповідає нормативу.

У цілому охорона праці в МФ АКБ “Форум” здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону праці», Рекомендаціями Державного комітету України по здійсненню охорони праці, Міністерства охорони здоров'я. Потрібно відзначити, що хиб і недоглядів у питанні охорони праці і навколишнього середовища немає.

Зробивши аналіз показників дослідженя, слід відмітити, що в установі банку дотримуються вимоги до санітарно-гігієнічних умов праці для працівників, техніки безпеки та пожежної безпеки. Створений сприятливий мікроклімат і оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.

ВИСНОВКИ

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити наступні висновки щодо валютного регулювання і котролю в Україні.

За роки існування валютного ринку в Україні розроблена законодавча та нормативна база, а також створені інституціональні форми організації валютних відносин. Тому можна вважати, що в державі існує національна валютна система як державно-правова форма організації валютних відносин, яка встановлює певний порядок здійснення валютних операцій, купівлі-продажу, вивезення-ввезення іноземної валюти та валютних цінностей, валютні курси, організації валютного контролю тощо.

Правові засади валютного регулювання в Україні закладені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993р. №15-93, згідно з яким Національний банк України було визначено головним валютним органом країни та покладено на нього виконання функцій щодо формування на підставі загальної економічної політики держави принципів і стратегії валютного регулювання, ліцензування діяльності з валютними цінностями, розробки і впровадження системи курсоутворення та здійснення контролю за виконанням правил валютних операцій.

Складовими національної валютної системи є національна грошова одиниця, режим курсоутворення та умови конвертованості національної грошової одиниці, валютні нормативи й обмеження, система валютного регулювання і контролю, міжнародна ліквідність держави, регламентація готівкового і безготівкового обігу іноземної валюти, організація біржового та позабіржового валютних ринків, система міжнародних розрахунків, ліцензування операцій з валютними цінностями тощо.

Відповідно до чинного законодавства, операції з іноземною валютою в Україні здійснюють комерційні банки, які мають генеральну ліцензію, видану Національним банком України.

Визначальна проблема для вітчизняної економіки - проблема відпливу капіталу. Для її вирішення в роботі запропоновано наступні заходи:

- необхідно вдосконалити систему ліцензування зовнішньоекономічної діяльності: займатися зовнішньоекономічною діяльністю можуть лише ті фірми, які мають тривалий досвід роботи на внутрішньому ринку, бездоганну податкову і кредитну історію;

- використовування факторингу. Впровадження в Україні факторингових операцій дасть змогу вітчизняним експортерам отримувати достовірну інформацію про фінансово-господарський стан закордонних партнерів перед укладанням експортних контрактів та гарантовано одержувати платежі за експорт продукції, що загалом сприятливо вплине на стан національної економіки.

- поряд із запропонованими організаційними та фіскальними методами боротьби із приховуванням валютної виручки, необхідно детально розробити комплекс макроекономічних заходів щодо стимулювання повернення валютної виручки з-за кордону та її інвестування в економіку України.

На закінчення можна додати, що валютне регулювання і контроль в нашій державі є досить ефективним. Однак, для подальшого розвитку необхідні певні трансформації як в валютній, так і в виробничій сфері, це зумовлено перш за все об'єктивними умовами сучасного стану економіки України та її перехідною формою розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради

України 28.06.1996р.-.: Преса України, 1997.-80с.

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000р. № 2121-III//Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності (Додаток до журналу “Вісник Національного банку України),2001.-№1.-С.3-46.

3. Закон України “Про захист інформації в автоматизованих системах” від 05.07.1994р. № 80/94-ВР // http:// www.rada.kiev.ua

4. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від 23.09.1994р. № 187/94-ВР //http:// www.rada.kiev.ua.

5. Декрет Кабінету Міністрів України „Про порядок використання надходжень в іноземній валюті” від 19.02.1993р.№ 16-1093//Урядовий кур'єр-.№9. - С.9-10.

6. Декрет Кабінету Міністрів України „Про порядок здійснення розрахунків в ін.валюті” від 23.09.1994р.№187/94-10ВР//http:// www.rada.kiev.ua.

7. Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р.№ 15-93 //Уряд.кур'єр-№9.-С.3-9.

8. Постанова Правління НБУ “Про введення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів - юридичних осіб” від 04.09.1998р. № 349 //http:// www.rada.kiev.ua.

9. Постанова Правління НБУ “Про затвердження Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України” від 17.07.2000р. //http:// www.rada.kiev.ua.

10. Постанова Правління НБУ “Про затвердження Положення про встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют від 06.03.2001р. № 98 //http:// www.rada.kiev.ua

11. Постанова Правління НБУ “Про затвердження Положення про валютний контроль” від 08.02.2000р. № 49 //Збірник систематизованого законодавства. - 2001. -№13. - С.166-168.

12. Постанова Правління НБУ “Про затвердження Правил здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України” від 18.03.1999р. № 127 //http:// www.rada.kiev.ua.

13. Положення „Про відкриття та функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті та в гривнях”, затверджене постановою Правління Національного банку України від 26.03.1998р.№ 118. // http:// www.rada.kiev.ua

14. Положення “Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банківських установах України”, затверджене постановою Правління НБУ від 30.12.1998р.№ 566. // http:// www.rada.kiev.ua

15. „Правила бухгалтерського обліку уповноваженими банками України обмінних операцій в іноземній валюті та банківських металах”, затверджені постановою Правління Національного банку України від 07.12.2000р.№ 471 // http:// www.rada.kiev.ua

16. „Правила використання готівкової іноземної валюти на території України”, затверджені постановою Правління Національного банку України від 26.03.1998р.№ 119. // http:// www.rada.kiev.ua

17. „Правила здійснення конверсійних операцій з готівковою іноземною валютою уповноваженими банками”, затверджені постановою Правління Національного банку України від 25.03.1996р.№ 68. // http:// www.rada.kiev.ua

18. “Інструкція про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”, затверджена постановою Правління Національного банку України від 18.12.1998р.№527 //Законодав. і. нормат. акти з банків. діяльності.-1999.-№2.- С.4-40.

19. “Інструкція про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями” затверджена постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999р.№ 136. // http:// www.rada.kiev.ua

20. Автоматизированные системы обработки финансово-кредитной информации / Под ред. проф. В.С.Рожнова. - М.: Финансы и кредит, 1990. - 250с.

21. Алмазов О., Дубоносов Л. Золото и валюта.-М.: АО “Саулест-Консалт”; кооп. “Прасковья”,1995.-192с.

22. Астахов В.П. Валютные операции: Бухгалтерский учет. Банковский и таможенный контроль: Практ. Пособие.-М.: Эксперт. Бюро, 1994.- 64с.

23. Банки и банковские операции: Учеб. Для вузов / Е.Ф.Жуков, Л.М.Максимова и др.; Под ред. проф. Е.Ф.Жукова. - М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1997. - 471с.

24. Банковское дело / Под ред. О.И.Лаврушина- М.: ЭКОС, 1992.-428с.

25. Блащук Ю. Валютний контроль: міжнародний досвід і національні тенденції // Вісник Національного банку України. - 2001.-№ 4.-С.28-29.

26. Бицька Н.З. Кризові явища в банківській системі України та шляхи її подолання. // Фінанси України 1996р. №9.- С.25-29.

27. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. - 235с.

28. Борінець С.Я. Міжнародні фінанси: - К.: Знання-Прес, 2002.-311с.

29. Брянин В.М. Программное обеспечение персональных ЭВМ. - 2-е изд. - М.: Наука, 1989. -139с.

30. Бункин М.К., Семенов А.М. Основы валютних отношений: Учеб. Пособие. - М.: Юрайт, 1998. - 192с.

31. Бункина М.К. Валютный рынок. - М.: АО “ДИС”, 1995. - 110с.

32. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. Пособие / Под ред. И.Н. Платоновой. - М.: Изд-во БЕК, 1996. - 475с.

33. Васюренко О.В. Механизм осуществления банковских операций с иностранной валютой. - Харьков: Гриф, 1997. - 174с.

34. Васюренко О.В. Современные методы управления банковскими ресурсами. - Харьков: Гриф, 1997. - 392с.

35. Голубович А.Д., Ситнин А.В., Хенкин Б.Л., Самодкина Н.В. Управление банком: организационные структуры, персонал и внутренние комуникации. - М.: АО “Менатеп-информ”, 1995. - 208с.

36. Григоренко Є., Макаренко О. Стан та можливі напрями вдосконалення системи валютного контролю в Україні // Вісник Національного банку України. - 2000. - № 12.- С.38-40.

37. Гросиан Р.К. Как вести дела с банками. Кредиты, денежные вклады, платежный оборот. - М.: Междунар. Отношения, 1996. - 368с.

38. „Грязные” деньги и закон. Правовые основы борьбы с легализацией преступных доходов.- М.: ИНФРА-М, 1995. - 121с.

39. Долан Э.Линдсей Д. Макроэкономика. - СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1994. - 406с.

40. Єрьоміна Н.В. Банківські інформаційні системи: Навч.посібник. - К.: КНЕУ, 2000. -220с.

41. Єфремов И.А. Учет и анализ валютных операций в коммерческих банках. - М.: Принтлайн, 1995. - 210с.

42. Информационные системы в экономике / Под ред. проф. В.В. Дика. - М.: Финансы и статистика, 1996. - 227с.

43. Колесник А.П. Компьютерные системы в управлении финансами. - М.: Финансы и статистика, 1994. - 312с.

44. Кредисов А.И. Управление внешнеэкономической деятельностью // Фенікс, 1996. - 115с.

45. Лаврова С.Н. Валютно финансовые отношения, // Менатэп информ 1994. - 229с.

46. Липис А., Маршалл Т.,Линкер Я. Электронные системы денежных расчетов. - М.: Финансы и статистика, 1989. - 369с.

47. Маркова О.М. Коммерческие банки и их операции // Юнити, 1995. - 112с.

48. Маскон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 1995. - 704с.

49. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения / Под ред. Л.Н. Красавиной. - М.: Финансы и статистика, 1994. - 590с.

50. Международные финансовые рынки: - Новосибирск: ЭКОР, 1995. - 224с.

51. Міжнародні розрахунки та валютні операції: Навч.посібник/ О.І.Береславська, О.М.Наконечний, М.Г.Пясецька та ін.; За заг.ред. М.І.Савлука. - К.: КНЕУ, 2002. - 392с.

52. Миловидов В.Ф. Современное банковское дело. Опыт организации и функционирования банков США. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1992. - 174с.

53. Михайличенко С. Політика стабільного курсу: причини і наслідки // Вісник Національного банку України. - 2002. -№12. - С.52-57.

54. Мороз С. Валютний контроль:проблемні аспекти // Вісник Національного банку України. - 2001. - № 6. - С.58-59.

55. Мусієнко Т. Особливості валютного регулювання в Україні // Вісник Національного банку України. - 1999. - № 12. - С.22-24.

56. Мусінець Т. Діяльність зарубіжних банків в Україні: досвід і проблеми // Банків. справа. - 1997. - №1. - С.31-37.

57. Настольная книга валютного дилера: Справ. Изд.: Пер. с англ. - М.: ТОО «Верба», 1992. - 218с.

58. Нестерова Т.Н. Банковские операции. - Ч.4. Банковское обслуживание внешнеэкономической деятельности. - М.: ИНФРА-М, 1995. - 89с.

59. Носко А.П. Международные расчеты по коммерческим операциям // АО Консалтбанкир 1994.-213c.

60. Основы банковского дела / Под ред. А.Н.Мороза. - К.: Либра, 1994. -330с.

61. Основы банковского менеджмента / Под ред. О.И. Лаврушина - М.: ИНФРА -М, 1995. - 144с.

62. Основы предпринимательской деятельности: Экономическая теорія. Маркетинг. Финансовый менеджмент / Под ред. В.М.Власовой. - М.: Финансы и статистика, 1995. - 494с.

63. Пискулов Д.Ю. Теория и практика валютного дилинга: Прикл.пособие. - М.: ИНФРА-М, 1995.- 208с.

64. Ривуар Ж. Техника банковского дела. - М.: Прогресс, 1993. - 160с.

65. Рид Э., Костер Р., Гилл Э. Коммерческие банки. - М.: Комполис, 1991. - 480с.

66. Рогач І.Ф., Сендзюк М.А., Антонюк В.А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах: Навч.посібник. - 2ге видання, перероб.і доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 239с.

67. Роуз П.С. Банковский менеджмент. - М.: Дело Лтд, 1995. - 768с.

68. Санжаревський В. Валютний контроль, протидія “відмиванню” коштів та системні банківськи ризики // Вісник Національного банку України. - 2001. - № 7. - С. 42-45.

69. Севрук В.Т. Банковские риски. - М.: Дело Лтд, 1995. - 72с.

70. Ситник В.Ф. та ін. Основи інформаційних систем: навч.посібник. - К.: КНЕУ, 1997. - 252с.

71. Скрипкин К.Г. Финансовая информатика. - М.: ТЕИС, 1997. - 160с.

72. Соколов Г.М. Автоматизация деятельности учреждений банков. - М.: Финансы и статистика, 1988. - 256с.

73. Сорок рекомендацій. Робоча група з протидії „відмиванню” грошей. //http://www.oecd/fatf/40Recs_en/htm

74. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Сало І.В., Кандибка О.М., Савченко А.С., Бірюков А.В. Економічна інформатика. - Суми: Видавництво “Слобожанчина”, 2000. - 260с.

75. Стельмах В., Петрик О. Обмінний курс, інфляція та конкурентоспроможність економіки // Вісник Національного банку України. - 2001. - № 9. - С.3-6.

76. Стельмах В. Стратегічна ціль - стабільність гривні // Вісник НБУ. - 2000. - № 12. - С. 5-9.

77. Сторінка України в збірнику МВФ// Бюлетень НБУ. - 2003. - №1. - С. 152-161.

78. Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М.: Новости, 1993. - 224с.

79. Фаріон І.Д., Захарків Т.Д. Фінансовий аналіз. - 2000р.-258с.

80. Фигурнов В.Э. ІВМ для пользователя. - М.: ТЕИС, 1997. - 160с.

81. Черево Г.В. Стабілізація економіки і банки: досвід ФРН // Фінанси України. - 1996. - №7. - с. 40-47.

82. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Управління валютними ризиками. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 1998. - 444с.

83. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання:Навч. посіб. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. - 359с.

84. Ющенко В.А., Савченко А.С., Цокол С.Л., Новак І.М., Страхарчук В.П. Платіжні системи. - К.: Національний банк України, 1998. - 420с.

85. Яременко С., Мусієнко Т. Світова валютна криза та питання курсоутворення в Україні // Вісник Національного банку України. - 2000.- № 3. - С. 9-11.

Накопичення золотого запасу НБУ (за рахунок внутрішніх джерел)

Залишки коштів на поточних та строкових рахунках

Структура залишків коштів на поточних рахунках у банках України на 01.01.2009р.

Узагальнені дані про середньорічну кількість банків, які мали пункти обміну іноземної валюти

Кількість перевірок і виявлених порушень чинного законодавства обмінними пунктами