2.1 Характеристика фінансового стану та результатів діяльності банківської установи

Таблиця 2.1

Активи Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Таблиця 2.2

Порівняльний аналіз активів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Таблиця 2.3

Пасиви Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Аналіз структури пасивів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Аналіз доходів та витрат Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Клієнти банку заповнюють анкету позичальника (для юридичної або фізичної особи).

Економіст кредитного відділу, провівши з клієнтом попередню розмову, може з'ясувати не тільки важливі деталі кредитної угоди, а й накреслити психологічний і професійний портрет позичальника та застрахувати кредит від ризику вже на початку угоди.

Визначення кредитоспроможності позичальника ще конкретніше підтвердить попередню роботу економіста кредитного відділу. Кредитоспроможність позичальника - це його здатність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

§ забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його видатків;

§ репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної та платіжної дисципліни);

§ оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках), попит на продукцію, послуги, обсяги експорту;

§ економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника).

Оцінку фінансового стану позичальника з урахуванням поточного стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку при укладанні договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці. Аналіз фінансового стану фізичних осіб банківська установа здійснює з тією періодичністю, з якою вважає за потрібне.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

1. платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

2. фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

3. обсяг реалізації продукції;

4. обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках);

5. склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

6. собівартість продукції;

7. прибутки та збитки;

8. рентабельність;

9. кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

1. коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами. Оптимальне значення показника - не менше ніж 0,2;

2. коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки. Оптимальне значення - не менше ніж 0,5;

3. коефіцієнт загальної ліквідності, що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів. Оптимальне значення - не менше ніж 2,0.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такими показниками:

Ш коефіцієнт маневреності власних коштів - характеризує ступінь мобільності використання власних коштів. Оптимальне значення показника - не менше ніж 0,5;

Ш коефіцієнт незалежності - характеризує ступінь фінансового ризику. Оптимальне значення - не більше ніж 1,0.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

1. рентабельність активів;

2. рентабельність продажу.

Також можуть бути враховані суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

Ш ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі промисловості;

Ш наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

Ш ефективність управління позичальника;

Ш професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

При здійсненні оцінки фінансового стану позичальника - фізичної особи ураховується:

1) загальний матеріальний стан клієнта (доходи і витрати, майно, право власності на яке засвідчується згідно з чинним законодавством України, відповідні підтверджу вальні документи);

2) соціальна стабільність клієнта, тобто наявність постійної роботи, сімейний стан;

3) вік клієнта;

4) інтенсивність користування банківськими кредитами у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами тощо.

Визначимо кредитоспроможність позичальника - ТОВ “Тигр”. Для того щоб отримати кредит фірмі для розширення подальшої діяльності треба з'явитися представнику цієї фірми в банк з відповідними документами - баланс за останній рік та звіт про фінансові результати (додаток № 12). Потім представник кредитного відділу вивчає фінансовий стан позичальника, розраховуючи різні показники. До них належать:

1. показники платоспроможності:

– коефіцієнт миттєвої ліквідності: ,

де Ав - високоліквідні активи,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання.

;

– коефіцієнт поточної ліквідності: ,

де Ал - ліквідні активи,

Зп - поточні зобов'язання, що складають з короткострокових кредитів та розрахунків з кредиторами.

;

– коефіцієнт загальної ліквідності: ,

;

– коефіцієнт мобільності активів: ,

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, одержаних векселів,

Ан - необоротні активи.

.

2. Показники ділової активності та прибутковості:

– рентабельність продажу: ,

де Пч - чистий прибуток,

Вр - виручка від реалізації.

.

Під час обчислення цих показників напроти кожного коефіцієнта проставляють бали, які містяться у спеціальній таблиці “Показники та їх оцінки”. Після цього підраховують бали та розраховують узагальнений показник для визначення класу позичальника за “Рейтинговою шкалою для визначення класу позичальника”(табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Після всіх обчислень узагальнений показник ТОВ “Тигр” дорівнює 480,2 і йому присвоюється клас позичальника - стандартний, тобто фінансова діяльність дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями - погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень; вище керівництво позичальник має відмінну репутацію; кредитна історія позичальника бездоганна. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу або зі сплатою відсотків. Одночасно модна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні.

Структурування кредиту - підготовка до укладення кредитної угоди. На цьому етапі банк визначає вид кредиту, суму, термін, способи видачі і погашення, вид забезпечення, процентну ставку за користування кредитом.

Ш Установлення лімітів - це встановлення максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити кредитний ризик. Завдяки застосуванню цього методу банку вдається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель банку та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників чи групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремої галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку. Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражається як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів беруть обсяг капіталу банку або розмір кредитного портфеля, чи валюту балансу. При визначенні ліміту кредитування потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику. Прикладом лімітування може також виступати норматив НБУ “Максимальний розмір ризику на одного позичальника”, який розраховується як відношення суми всіх вимог банку до цього позичальника та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього позичальника, до капіталу банку. Нормативне значення цього показника не має перевищувати 25 %. Максимальний розмір кредиту, який може дати банк, складає 50 % від оціночної вартості заставленого майна позичальника по всім видам кредиту. Це відноситься як до фізичних так і до юридичних осіб. Але фізичним особам може надаватися кредит у розмірі 60 % або 70 % від заставленого майна якщо у позичальника високі та стабільні доходи і бездоганна репутація. Остаточна сума кредиту обговорюється індивідуально та при погодженні обох сторін підписується договір. Взагалі максимально допустимий розмір наданих позик складає 10 % від статутного капіталу (тобто більше ніж 2935,8 тис. грн. банк не може дати у кредит).

Ш Резервування - полягає в акумулюванні частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Це є одним з методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів, акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банку в цілому. Даний метод базується на одному з принципів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та звітів - принципі обережності, згідно з яким банк оцінює кредитний портфель з погляду можливих втрат за кредитними операціями. Банк створює і формує резерв для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах. Банк здійснює розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з урахуванням строків погашення боргу за кредитними операціями) протягом місяця, в якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів здійснюється банком щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру його доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого строку для погашення місячного балансу. Банк проводить резервування за встановленим чинними нормативними актами порядком. Основу кредитного портфеля банківської установи становлять “стандартні” кредитні операції, а тому й резервування проводиться в основному за врахуванням коефіцієнта резервування, який складає 2 %, це видно зі структури кредитного портфеля. Резерв використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення якої є неможливим. Якщо такий резерв не сформовано, втрати за кредитними операціями списуються за рахунок капіталу банку, а це може призвести до повної втрати капіталу банку, а отже, до його банкрутства. Крім спеціального резерву банк створює загальний резерв (він становить 6 505 тис. грн.), джерелом формування якого є чистий прибуток. Створення та використання загального резерву регулюється чинним законодавством. Здебільшого кошти загального резерву спрямовуються на покриття втрат за кредитами, які виникли з вини банку, на відшкодування судових втрат, на покриття втрат у повному обсязі, якщо коштів спеціального резерву для цього виявилось недостатньо.

Отже, у власній діяльності Коростенське відділення №1 АППБ „Аваль”, аби запобігти значних кредитних втрат за кредитними операціями, повинен проводити ретельний аналіз кожного окремого позичальника, проводити кредитну діяльність при застосуванні всіх способів захисту від кредитного ризику, тобто здійснювати у певних обсягах диверсифікацію кредитного портфеля, здійснювати лімітування обсягів кредитних операцій, проводити структурування кредитного портфеля та на основі цього проводити вчасне та відповідне резервування. Також важливим є контроль за кожною окремо взятою позикою (тобто контроль за діяльністю позичальника в період його роботи з кредитом; проведення детального аналізу результатів господарсько-фінансової діяльності клієнтів банка, як потенційних позичальників) та своєчасне застосування відповідних заходів, аби мінімізувати кредитний ризик від здійснюваної кредитної операції.

3.2 Методи управління проблемними кредитами в Коростенському відділення №1 АППБ „Аваль”

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів, які застосовуються при управлінні кредитним ризиком, дана банківська установа, як і всі інші банки стикається з проблемою неповернення кредитів, несвоєчасним виконанням зобов'язань позичальником умов кредитного договору або невиконанням зовсім. Такі кредити називаються проблемними. І в кредитному портфелі Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”, відповідно є такі кредити. Ними виступають головним чином кредити, надані сільськогосподарським виробникам. Це пов'язано з тим що дані позичальники ведуть специфічну діяльність, тобто вона у них сезонна, і в заставу, відповідно, можуть запропонувати майбутній врожай або наявних тварин (свині, коні тощо). Ця застава є дуже не надійною в плані того, що врожаю може не бути, на момент закінчення строку кредитування може змінитися ринкова вартість застави і в разі неспроможності повернути кредит, від заставленого майна банківська установа повного задоволення за кредитами не отримає. А отже, доводиться самостійно покривати збитки за даними кредитними операціями та списувати їх.

Оскільки повністю уникнути втрат за кредитами неможливо, інколи їх розглядають як вартість ведення банківського бізнесу. Але це не означає, що банк повинен змиритися з такими збитками, адже в цьому разі заподіяна банку шкода значно більша, ніж сума неповерненого кредиту. Велика кількість прострочених кредитів призводить до падіння довіри до банку з боку вкладників та акціонерів, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації банку. Крім того, банк повинен нести додаткові витрати, пов'язані з вимогами щодо повернення кредиту, частина активів банку заморожується в формі непродуктивних. Такі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямі збитки від непогашеної позики.

Проблемні кредити в основному не виникають раптово. Вони часто є наслідком непродуктивної кредитної політики банку, непрофесійної діяльності кредитних працівників банку. Кожний проблемний кредит має свої особливості, але й існують спільні риси, за якими можна його своєчасно ідентифікувати. Ними є:

¦ припинення контактів з працівниками банку;

¦ подання фінансової звітності із затримками, які не пояснюються;

¦ несприятливі зміни цін на акції позичальника;

¦ наявність чистих збитків протягом одного, або декількох звітних періодів;

¦ негативні зміни показників ліквідності, співвідношення власних та залучених коштів, ділової активності;

¦ відхилення обсягу реалізації продукції та грошових потоків від тих, які планувались при видачі кредиту;

¦ різкі зміни залишків на рахунках клієнта, які не очікувались та не пояснені.

Таку інформацію дістають з фінансових звітів, контактів з позичальником, внутрішніх та ринкових джерел інформації. Ринкові джерела інформації є найціннішими, оскільки дають змогу передбачити негативний розвиток подій і вжити заходів щодо їх упередження.

У процесі роботи з проблемними кредитами банк може застосувати два основні методи управління: реабілітацію чи ліквідацію. Вибір того чи іншого методу в процесі управління проблемними кредитами здійснює керівництво банку, залежно від конкретних обставин та результатів попереднього аналізу проблемного кредиту. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку і його клієнту шанс на поновлення нормальної діяльності. В Коростенському відділення №1 АППБ „Аваль” при управлінні проблемними кредитами використовують в більшості випадків метод реабілітації і за дуже рідких випадків - ліквідацію. Це є більш ефективним, ніж застосування до кожного позичальника ліквідацію, адже це потребує неабияких фінансових і часових витрат, і ще не відомо чи будуть задоволені всі вимоги банку після цього.

Реабілітація проблемних кредитів. Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту.

Процес реабілітації складається з декількох етапів:

Ш збір і підготовка інформації;

Ш зустріч із позичальником;

Ш розробка плану дій;

Ш реструктуризація боргу;

Ш постійний контроль за виконанням плану.

Реабілітація починається з швидкого виявлення будь-яких проблем, пов'язаних з кредитом, та причин їх виникнення. Для цього вивчаються: податкові декларації; судові позови для виявлення того, чи є у позичальника інші невиплачені боргові зобов'язання; документація на заставу клієнта, особливо у випадках, коли є претензії, відмінні від претензій з боку банку. Наступним етапом є зустріч з проблемним позичальником та обговорення можливих варіантів розв'язання питання. У процесі бесіди виявляють готовність позичальника до подальшого співробітництва з банком та прийняття кардинальних, іноді болісних рішень, а також наявність потенційної фінансової і матеріальної бази для успішного вирішення проблеми. Співробітники банку оцінюють якість, компетентність та чесність керівництва компанії-боржника, відвідають підприємство і на місці оцінюють його майно та діяльність.

Після визначення ступеня ризику для банку розробляється попередній план заходів з поліпшення роботи позичальника. При підготовці плану увага концентрується на аналізі структури балансу та складові грошових потоків, детально перевіряються активи, вивчаються можливості їх ефективного використання. План реабілітації кредиту може включати такі конкретні дії:

· введення системи контролю за запасами: скорочення або ліквідація надмірних запасів сировини, напівфабрикатів та готової продукції;

· прискорення стягнення дебіторської заборгованості;

· відкладення платежів за кредиторською заборгованістю за допомогою залучення до співробітництва інших кредиторів, включаючи державні організації;

· продаж застарілого обладнання, а також виробничих ліній, цехів, які не приносять прибутку;

· пошук нових можливостей на ринку, або нових ринків;

· вирішення питання про збереження чи зміну структури та асортименту виробленої продукції;

· пошук додаткового акціонерного капіталу від дійсних акціонерів або залучення нових партнерів;

· пошук кандидатів для злиття з фінансово стійкою фірмою;

· зміни у структурі заборгованості, наприклад подовження строків кредиту, отримання пільгових строків, обмін заборгованості на акціонерний капітал, коли банк стає співвласником компанії;

· повна чи часткова зміна керівництва компанії-позичальника або інші форми організаційної структури.

Банк проводить оцінку витрат на впровадження розробленого плану, адже він сам несе певну частину витрат на ці заходи. Якщо ж існує реальна можливість врятувати позичальника та отримати кредитні ресурси назад, то банк приступає до реалізації запланованих заходів. Протягом усього періоду реабілітації банк повинен ретельно контролювати дії боржника і бути готовим у будь-який момент до кардинальної зміни попередньо прийнятих рішень і планів.

Ліквідація проблемних кредитів. Якщо жоден з розглянутих заходів не дає реальної можливості повернення кредиту, банк може використати процедуру ліквідації компанії боржника. Метод ліквідації означає повернення кредиту шляхом проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Ліквідація - це останній захід з боку банку, який означає приховане визнання того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, та вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутацію банку.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати шляхом її продажу як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії.

Як ліквідація, так і реабілітація є досить дорогими методами управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових та трудових витрат. А отже, найкращою політикою по управлінню втрат за кредитними операціями є їх уникнення шляхом своєчасного аналізу позичальників, своєчасного виявлення ускладнень та застосування відповідних заходів та вірного підбору позичальників.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

· розмір банку (капіталу);

· правила регулювання банківською діяльністю;

· офіційна кредитна політика банку;

· рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банку.

Національним банком України встановлено ряд пов'язаних із кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його кредитного портфеля.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризикованості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду. Установленні обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля. Одним з правил кредитних фахівців є те, що банк не повинен надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені ними. Отже, досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників також впливають на характеристики кредитного портфеля банку.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому керівництву банку необхідно враховувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів.

Формуючи кредитний портфель, керівництво банку звичайно керується правилом - видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк має ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику - одне з найскладніших завдань, що стоїть перед банком при формуванні кредитного портфеля.

Рівень кредитного ризику кожного позичальника безпосередньо впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом. Високий рівень ризику пов'язується з високою кредитною ставкою, і навпаки. Але кредитна ставка залежить не тільки від ризику. Вона формується під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників, які необхідно враховувати, визначаючи її:

Ш попит і пропозиція на ринку кредитів;

Ш рівень конкуренції;

Ш рівень кредитного ризику, що пов'язується з конкретним клієнтом;

Ш кредитна політика банку;

Ш категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з даним позичальником;

Ш загальний рівень прибутковості всіх зв'язків з клієнтом;

Ш вартість кредитних ресурсів для банку ;

Ш рівень базових ставок;

Ш форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.

За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні ставки на певному рівні, який був би прийнятий для клієнтів і приносив би прибуток. Кредитна ставка повинна бути достатньо низкою, аби позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на високо конкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті банківська маржа має тенденцію до скорочення. Значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. В Коростенському відділенні №1 АППБ „Аваль” застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом.

Метод “базова ставка плюс”. Сутність методу полягає у визначенні кредитної ставки як суми базової ставки і кредитного спреду. За базову можна взяти ставку пропозиції міжбанківського регіонального ринку; ставку першокласного позичальника; ставки міжнародних ринків; інші ставки, що є загальноприйнятими на конкретних ринках.

Кредитний спред включає премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом та премію за строк надання кредиту, що відображає ризик тривалості періоду кредитування. Розмір кредитного спреду диференційований залежно від категорії клієнта та його кредитоспроможності. При наданні кредиту позичальникам, які не належать до категорії першокласних, кредитний спред становить від 0,25 до 5 % і вище (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Визначення кредитного спреду

Прибуток банку, а також адміністративні витрати входять до складу базової ставки. Оскільки базова ставка складається як середньо ринкова и становить 14 %, то прибуток банку залежить від рівня його власних витрат. Ціна за цим методом буде становить 17-24 %, в залежності від кредитного спреду, який визначає банк.

Метод “надбавки”. Цей метод полягає у визначенні кредитної ставки як суми відсоткових витрат залучення коштів на грошовому ринку та надбавки. Надбавка включає премію за кредитний ризик та прибуток банку (вона залежить від класу позичальника та становить 3-5 %). Здебільшого такий метод ціноутворення використовується для надання кредитів великим фірмам на короткі строки (до 30 днів). З розвитком ринку комерційних паперів великі компанії дістали змогу самостійно залучати кошти, не користуючись послугами банків. Це спонукало банки до зниження кредитних ставок з метою збереження вигідної клієнтури.

Метод “аналізу дохідності клієнта”. Цей метод базується на врахуванні всіх взаємостосунків із конкретним клієнтом. Оцінюючи всі складові дохідності, особливу увагу приділяють розрахунку прибутковості тих видів операцій, які здійснюються клієнтом у цьому банку. Такий метод потребує точного обліку всіх доходів та витрат, пов'язаних із кожним клієнтом, і застосовується насамперед для кредитування великих компаній, які мають постійні та різноманітні зв'язки з банком. Визначення кредиту за таким методом має на меті зниження кредитної ставки нижче від загальноприйнятого рівня для заохочення найвигідніших клієнтів.

Доходи банку від операцій з клієнтом включають відсотки та комісійні за проведення кредитних, валютних, факторингових, лізингових та інших операцій, за надання консультативних ті інформаційних послуг. Витрати, пов'язані з клієнтом, складаються із заробітної плати банківських працівників, які його обслуговують, витрат на вивчення кредитної документації, на ведення, перевірку та обробку рахунків. Якщо різниця між доходами і витратами щодо суми кредиту перевищує середню норму прибутковості банку, то ставка за кредитом може бути знижена.

Метод “вартість плюс”. Метод враховує вартість залучених коштів та всі витрати банку, пов'язані з наданням кредиту. Відсоткова ставка за кредитом охоплює:

· вартість залучення кредитних ресурсів для банку (гранична вартість становить 14-16 %);

· операційні витрати, пов'язані з процесом кредитування (заробітна плата кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, контролю за ним, вартість управління забезпеченням тощо - всі ці витрати оцінюються в 3-5 %);

· премію за ризик невиконання зобов'язань клієнтом (вона встановлена у розмірі 1 %);

· премію за ризик, пов'язаний зі строком кредитування (вона складає 1%);

· бажаний рівень прибутковості кредиту, який забезпечує достатні виплати акціонерам банку (банк встановив відсоток, який становить - 1-2 %).

Кожний із зазначених компонентів виражений у формі річних відсотків щодо суми кредиту. Ціна за кредит за цим методом становитиме 20-25 % в залежності від розміру кредиту та строком кредитування. Банк надає перевагу цьому методу.

Приклад: Коростенське відділення №1 АППБ „Аваль” одержало кредитну заявку від одного зі своїх корпоративних клієнтів на суму в 10 тис. грн. Гранична вартість коштів по даному конкретному кредиту складе 14 %. Операційні витрати по аналізу, видачі і контролю за кредитом оцінені в 3 % за заявкою в 10 тис. грн. Кредитне управління банку рекомендує додати 2 % суми кредиту для компенсації ризику того, що кредит не буде виплачений вчасно й у повному обсязі. Нарешті, банк установлює маржу прибутку в 1 % понад фінансові, раціонні витрати і витрати, пов'язаних з ризиками по даному кредиту. Таким чином, даний кредит буде запропонований позичальнику по ставці в 20 % (14 % + 3 % + 2 % + 1 %).

Необхідною умовою застосування такого підходу до ціноутворення за кредитними операціями є наявність у банку ефективної системи обліку витрат за кожним кредитом, а також управлінської інформації.

Висновок

Дослідження проведене в дипломній роботі показало, що на сучасному

етапі розвитку економічних відносин багато уваги кредитуванню, зокрема, умовам та методам надання позичок приділяють як науковці так і практики. У дипломній роботі економічний зміст кредитування показаний як складний і багатогранний процес з його принципами, умовами та методами.

Визначено, що на сучасному етапі в теорії та практиці кредитних відносин в Україні науковий підхід до кредиту як до економічної категорії ще належно не застосовується. Нехтування об'єктивними законами кредиту, який є економічними відносинами, з приводу зворотного руху позиченої вартості, а не позиченою вартістю, тобто позичкою, призводить до негативних наслідків у реалізації зазначених відносин на практиці. Це виражається у формі численних недоліків в організації кредитування клієнтів вітчизняними банками. Зазначені недоліки пов'язані з браком знань про об'єктивні закони існування кредиту. Із цієї причини чітко не визначено принципи організації банківського кредитування та поняття кредитоспроможності. Виходячи з цього, надано тлумачення та обґрунтування основним економічним поняттям, зокрема кредиту та принципам кредитування, на яких побудований процес кредитування.

Зважаючи на те, що позички є найприбутковішими активами банку і становлять основну частину їх активів, кредитна діяльність банку потребує ретельної організації. Організацію кредитної діяльності банку визначив чітко розроблена кредитна політика. Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності і ринкової стійкості комерційних банків. Визначено, що кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Стосовно фінансової діяльності досліджуваного банку, слід відзначити, що:

· активи банку зросли на 80,07 % за останні два роки. Зростання відбулося за рахунок росту кредитного портфеля. Ці дані свідчать про те, що в банку проводиться активна політика по зміцненню ліквідності та платоспроможності, підвищенню дохідності банку;

· доля залучених коштів клієнтів в структурі пасиву становить 76,5 %. Це свідчить про довіру до банку клієнтів - як юридичних осіб, так і населення. Тому зменшилась потреба в міжбанківських кредитах та депозитах, які складають 17866 тис. грн. за 2002 р. (порівняно з 73847 тис. грн. у 2000 р.) та їх доля в загальній структурі становить 4,16 %;

· усі питання, пов'язані з кредитуванням, розв'язуються позичальником і установою банку на договірній основі. Підставою для надання банком кредиту є підписаний між ним і позичальником кредитний договір. Кожний етап кредитування вносить свій вклад в якісні характеристики кредиту, визначає ступінь його надійності і дохідності для банку;

· основними критеріями оцінки кредитного портфеля є кредитний ризик і дохідність. Коефіцієнт ризику дорівнює 0,203 та не перевищує 50 %, а отже якість кредитного портфеля задовільна, його складають переважно “стандартні” позики, за якими рівень ризику складає 2 %. Кредитний портфель банку є дохідним - на одну гривню активів припадає 0,61 гривень доходу від здійснення кредитної діяльності банківською установою;

· резерви для покриття втрат від кредитної діяльності створюються для підвищення стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів клієнтів і є обов'язковими для комерційних банків. Банк створює і формує резерв для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

· головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику.

З урахуванням закономірностей та тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей, визначне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ процесу банківського кредитування, а також поліпшення охорони праці. Серед яких автор даної дипломної роботи порекомендував би такі:

· індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб'єкта кредитних відносин;

· збільшення обсягів споживчого кредитування можна шляхом розширення клієнтової бази за рахунок позичальників з різними рівнями доходів зі стійким фінансовим станом;

· особлива ретельність при визначенні всіх умов, які фіксуються в кредитній угоді;

· застосовувати систематичний аналіз виробничо-фінансової діяльності позичальників, якій би виступав не лише формою контролю, а й сприяв би вдосконаленню методів кредитування;

· розробляти нові та перспективні види кредитів, оскільки це може зацікавити, як постійних клієнтів, так і привернути увагу нових (видача банком різдвяних, новорічних, відпускних та інших видів кредитів з пониженою процентною ставкою);

· розробляти нові і ефективно використовувати вже існуючи методи установлення відсоткової ставки за кредит;

· співпрацювати з іноземними фізичними та юридичними особами;

· ретельніше проводити маркетингові дослідження, що дасть можливість швидко реагувати на ринкову кон'юктуру;

· заходи щодо розміщення, реконструкції санітарно-побутових приміщень, з метою доведення забезпеченості ними працюючих до чинних норм, додаткове обладнання цих приміщень.

Таким чином, організація банківської роботи з визначенням оптимальних умов і методів кредитування має бути спрямована на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом яких має стати найбільш ефективне використання наданих у позику коштів, що позитивно впливають на загальний стан економічного розвитку країни, яка прагне знайти шлях справжніх відносин.

Список використаної літератури

2. Закон України "Про власність" від 07.02.1991 р. № 697-12-ХІІ

3. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-ХІУ зі змінами і доповненнями станом на 07.12.2000 р.

4. Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків»

5. від 01.02.1998 р. зі змінами і доповненнями за станом на 17.12.2001 р.

6. Положення НБУ «Про кредитування» від 28.09.1995 р. №246 зі змінами і доповненнями станом на 12.12.1999 р.

7. Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями від 06.07.2000 р. // Нормативні акти НБУ --2000- №9-с.50.

8. Адибеков М.Г. Кредитние операции: классификация, порядок привлечения й учет /Под ред. А_И. Ичкасова.-М.:Консалтбанкир, 1995. -88с.

9. Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит, й банки.-М.: Финсгатинформ, 1995.-272с.

10. Банковское дело / Под ред. В.И. Колесникова й Л.П. Кроменецкой. М. ФинансьІ й статистика. 1996. С.216.

11. Банки й банковские операции: Учебник / Под ред. Жукова. - М.: Банки й биржи,

12. 1997. -471с.

13. Банківська енциклопедія / Під ред. проф. Мороза А.М.--К.: Ельтон, 1993.-- с. 147

14. Банківські операції: Підручник / За ред. проф. Мороза А.М.--К.:КНЕУ, 2000.-- 384с.

15. Банковские операции. 4.2. - Учетно-ссудньїе операции й агентские услуги банков: Учебное пособие / Под ред.О.Й. Лаврушина. - М.: ИНФРА-М, 1996. -208с.

16. Банковские операции: Учебное пособие / Под ред. О.Й. Лаврушина. - 4.1. М.:
ИНФРА-М, 1995-96с.

17. Банковские учреждения в развивающихся странах. - Т. 11. / Интерпретация финансовьіх отчетов. Крис Дж. Балтроп й Диана МакНотон. Всемирньїй банк. -Вашингтон, 1994.

18. Банковское дело / Под ред. О.И.Лаврушина.- М.:Банковский й биржевой научно-конссультационньш центр. 1992. - с.169.

19. Банковское дело: стратегическое руководство.--М.: "Консалтбанкир", 1998-432 с.

20. Бор М.З., Пятенко В.В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. - М.: ИКЦ. "ДИС", 1997. -288с.

21. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. Посібник. -- К.: Т-во "Знання",КОО,2000р.--243 с.

22. Вітлінський В., Наконечний Я. Методи формування резервів на, пркриття кредитних ризиків: Банківська справа. // Фінанси України. - 2005, №12.

23. Вітлінський В., Пернаківський О. Кредитний ризик та його

24. врахування при обчисленні ставки відсотку. // Банківська справа. - 2005, №5. Вітлінський В., Пернаковський О. Інтелектуалізована оцінка кредитоспроможності позичальника. // Фінанси України.- 1998, №6.

25. Волохов В. «Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу функцій в кредитному процесі» // «Вісник НБУ» - №1 2002 р. - с.30.

26. Воробієнко А. Банківські кредити // Все про бухгалтерський облік. №100/2000р.- с. 11.

27. Вступ до банківської справи: Учбовий посібник / Під ред. М.І.Савлука. --

28. К.:"Лі6раМ998.--344с.

29. Галасюк Б.Б., Галасюк Б.Б. Понятия денежньїх потоков й условньїх денежньїх

30. потоков в контексте финансовой концепции капитала МСБУ // - 2000.-- С. 17-Версаль І. Показники ефективності банківської діяльності. // Фінанси України.

31. 1998. №7.

32. Галасюк В. В., Галасюк В'. В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: Що оцінюємо? // Вісник НБУ. - 2001. -- №5. - С. 54--56.

33. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. - 2001,- №9 - с. 54-57

34. Галасюк В.В. О необходимости использования понятия "условньш денежньїй поток 'У/ Финансовьіе риски. -- 2000. -- МУ. - С. 125-128.

35. Гладких Д. Ціноутворюючі фактори на ринку кредитних ресурсів // Вісник НБУ - 1999.- №2-с. 35.

36. Гриджук Д. М. Забезпечення кредитних зобов'язань у діяльності банків. -К.: "Істина", 2001.-256с.

37. Гроші та кредит / За ред. Б.С.Івасіва. Тернопіль: Карт-бланки, - 2000. - с.268;

38. Гроші,та кредит: Підручник / За ред. Проф. В.С. Івасіва - К:. ККЕУ, 1999. -404 с.

39. Гроші та редит / За ред. М.І.Савлука. -К.: Либідь, 1992. -с.189.

40. Гроші, банки та кредит у схемах і коментаріях/ За ред. Б.А.Луціва. - Тернопіль.: Карт-бланки, 2000.-С. 141.

41. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях. Навч. посібник / За ред. Б.Л.Луціва.--Тернопіль: Карт-бланш,2000.--225 с.

42. Заруба О. Вдосконалення кредитної політики в комерційних банках. //Банківська справа. - 1996.-№ 1

43. Заруба О. Фінансовий менеджмент в банках. - К., 1997.

44. Зимовець В. Сукупний банківський кредит та дисконтна ставка в перехідній економіці. // Економіка України. - 1998, №7.

45. Иванов В.М. Деньги й кредит -К.: МЛУП, 1999.- с.12

46. Иванов Д. Л. Международньїй банковский бизнес. - М, 1994. Коган М. Л. Предприятие - клиент банка. М.: Аркаюр, 1994.

47. Карлин Т.Р., Макмин А.Р. Анализ фннансових отчетов (на основе СААР). Учебник - М.: ИНФРА-М. 1999. -- 448с.

48. Ковалев В.В.. Финансовий анализ: Управление капиталом. - м.: ФинансьІ й статистика, 1995-432 с.

49. Кредитний ризик комерційного банку: Навч. Посібник / За ред. В.В.Вітлінського -- К.: Т-во "Знання",КОО,2000.--251 с.

50. Кредитування: теорія і практика: Навч. посів. -- К.:.Т-во "Знання", КОО, 2000 --215с. (Вища освіта XXI століття).

51. Лагутін В.Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посібник .--К.: Т-во "Знання",КОО,2000.--215 с.

52. Лексис В. Кредит й банки. - М.: Перспектива, 1994. - 118с.

53. Львов В.С., Иванов В.В. Анализ финансового состояния коммерческого банка. -М.: Издательство агенства «Яхтсмен», 1996. - 144с.

54. Панова Г.С. Кредитная политика комерческого банка. - М., 1997. - 644с.

55. Маркова О.М. й др. Комерческие банки й их операции: Учебн. Пос./ О.М. Маркова, Л.С. Сахарова, В.Н. Сидоров. - м.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1995 -288с.

56. Матвієнко В. Держава і банки - К: Демократична Україна, 1996. - 159с.

57. Мирун Н.И., Герасимович А. Банковское обслуживание предприятий й населення. - К.: Національная академия управлення, 1996-278с.

58. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку / Перекл. з англ, за ред. С.Ф. Голова. -- К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 1998. -736с.

59. Метьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник / Пер. с англ. М: Аудит, ЮНИТИ, 1999. -663с.

60. Олексієнко М. Д. Банківські гарант та поручительства // Фінанси України, № 2000р.-с. 112.

61. Ольшаньїй А.Й. Банковское кредитование: Российский й зарубежньїй опьіт: Предоставление кредита, обеспечение возврата, предупреждение поступлений.

62. Операції комерційних банків: Курс лекцій. - Львів Центр Європи, 1997. - 280 с.

63. Опорний конспект лекцій семінару №4 Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності для співробітників служби банківського нагляду НБУ. - Одеса, 1997.

64. Основи банківської справи / Під ред. Л.М. Мороза. К.: Лібрп. 1994. - с.62

65. Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. - М., 1997.-464с.

66. Полфреман Д., Форд Ф. ОсновьІ банковского дела.-М.ИНФРА - М, 1996. - 622с.

67. Поляков 'В.П., Московкина Л.А. ОсновьІ денежного обращения й кредита: Учебное пособие - 2-е изд. -М.: ИНФРА-М, 1997 - 192 с.

68. Потійко Ю. Ще раз про кредит/ Вісник НБУ - 2000.- №12 - с.4.

69. Пуховкіна М.Ф., Клименко В.В. Основні напрямки регулювання кредитного ризику // Вісник НБУ, №5/1999 р.-с.37

70. Роуз П.С. Банковский менеджмент: Предоставление финансовьіх услуг. Пер. с
англ. - М. Дело, 1997.- 768с.

71. Савченко Г. Кредитування у формі овердрафт // Банківська справа -2000.-№5-с.56.

72. Синки Дж. Ф. Управление финансами в коммерческих банках: Пер. с англ. -М.1994-947с.

73. Словарь-справочник финансового менеджера. -- К.: "Ника-Центр", 1998. -- 480 с. (Серия "Библиотека финансового менеджера"; Вьіп. 1).

74. Словник-посібник економічних термінів: Рос.-укр.-англ. / О.М.Дрозд, В.В.Дубічинський, А.С.Д'яков та ін.; За ред. Т.Р.Кияка. -- К.:. Вид. Дім 1997. --264с. -- Бібліогр.: С. 9--12.

75. Соколов Я. В. Основи теории бухгалтерского учета -- М.: ФинансьІ й статистика, 2000.-- 496с.

76. Стратегия й тактика антикризисного управлення фьіирмой/ Под общей редакцией проф., д.з.н. А.П.Градова й проф., д.з.н. Б.Я.Кузина. -- Санкт-Петербург: Спеціальная литература, 1996. -- 510с.

77. Сугоняко О., Кампо В., Жуков А. Конституція і розвиток банківської діяльності: актуальні правові проблеми // Вісник НБУ, 2000. - №6. - С.26-28.

78. Сусіденко В. "Принципи банківського кредитування : зміст і реалізація в умовах перехідної економіки" / "Банківська справа", № 3 /1999 р.--с.37.

79. Техника финансового анализа / Пер. с англ. Под ред. Л. П. Бельїх. -- М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996.-663с.

80. Тимоти У. Кох. Управление банком. 41. - Уфа: Спектр, 1993.- 132с.

81. Тиркало Р.І.Андрушків Т.І. Кредитний ринок у системі фінансових ринків України // Банківська справа, -1998-№2-с. 26

82. Уайтинг Д.П. Осваиваем банковское дело: Пер. с англ. - М.: Банки й биржи, ЮНИТИ, 1996.-240с.

Додатки

Додаток 1

Баланс Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль” за станом на 31 грудня 2005 року (тис. грн.)

Додаток 2

Звіт про прибутки та збитки Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль” за станом на 31 грудня 2005 року (тис. грн.)

Додаток 3

Структура активів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Додаток 4

Динаміка росту активів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Додаток № 5

Структура пасивів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Додаток 6

Динаміка росту структури пасивів Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Додаток 7

Структура кредитного портфеля Коростенського відділення №1 АППБ „Аваль”

Додаток 8

Класифікація кредитів по галузям економіки